Педологія як наука. Представники та напрями розвитку вітчизняної педології

Історія вітчизняної педагогіки

Педологія – наука про виховання дітей, що базується на визнанні залежності долі дитини від біологічних і соціальних факторів, впливу спадковості, а також незмінного середовища. Уперше термін "педологія" ввів Оскар Хрисман у 1893 р.

Інтенсивний розвиток теоретико-методологічних засад педології як науки в Україні відбувався у 1920-1923 pp. Виокремилося два напрями педології: класичний (Я. Чепіга, І. Соколянський та ін.) і педоцентричний (Я. Мамонтов).

У 1922–1925 pp. відбувалися організація та розквіт діяльності дослідно-експериментальних педологічних станцій у Харкові та Києві. Представниками київської наукової педологічної школи були С. Ананьїн, К. Лебединцев, Я. Чепіга, харківської – В. Протопопов, І. Соколянський, О. Залужний. 1924 рік був роком переходу від ідейних шукань, наукових дискусій до нав'язування педологам класово-партійного погляду на цю інтегровану науку. Тому педологія ставить перед собою завдання дослідження соціально-класового середовища, організації та діяльності дитячого колективу, питання дитячої праці, класової дисципліни, дитячого й молодіжного руху. Відбувалося оформлення біогенетичного й соціогенетичного напрямів у педології. Після загальнотеоретичних дискусій (1931) відбулася внутрішня переорієнтація педології, а після постанов 1931-1932 pp. вона перетворилася на допоміжну науку. Напрацювання педологів усе частіше піддавалися критиці, активізувалася й самокритика. Після прийняття постанови "Про педологічні перекручення в системі Наркомосу" (1936) педологія була знищена.

Я. Чепіга – представник класичного напряму педології. Він еволюційно-біологічне пояснення становлення, розвитку й формування особистості доповнював культурно-історичним підходом (вважав, що в основі розвитку людини лежать два закони – утворення звичок і акомодації; наполягав на тому, що дітей необхідно виховувати не лише з урахуванням біогенетичних і психофізичних даних, а й у культурно-історичному контексті).

І. Соколянський – представник класичного напряму педології. Він розглядав педагогіку як науку про організацію певних зумовлених форм поведінки людської особистості (або колективу) і негативно ставився до означення педагогіки як науки про навчання й виховання дітей; доводив необхідність застосування ланцюгової методики Павлова в навчанні (на прикладі фізично дефективних дітей); великого значення надавав дитячому рухові – піонерській організації з точно визначеним класовим підходом; зосередив увагу на педологічному вивченні питань дитячого руху, соціального виховання, дитячої дисципліни.

Я. Мамонтов – представник педоцентричного напряму педології. Під метою виховання він розумів виховання здатності повноцінного сприйняття й розуміння прекрасного в мистецтві та дійсності; формування естетичної культури вважав завершенням індивідуального та соціального становлення особистості; розробляв системний підхід до аналізу педагогічних явищ; уперше в українській педагогіці 20-х pp. обгрунтував класифікацію педагогічних течій за їх цільовою настановою та теоретико-методологічні засади педагогічної науки, орієнтованої на пріоритет загальнолюдських цінностей.

О. Залужний – представник соціогенетичного напряму педології. Він вважав, що педологія володіє єдино об'єктивним методом вивчення поведінки дитини; першим став займатися проблемами розвитку колективу (групи, за його термінологією); вважав, що об'єктом педагогіки має бути не індивід, а колектив; розробив програму вивчення дитячих колективів на основі рефлексологічних досліджень; визначив типи соціальної поведінки дітей, етапи набування ними соціальних навичок на основі аналізу спілкування в ранньому дитинстві, класифікації соціальних взаємодій і визначення вікової динаміки їх розвитку; середовище проживання вважав важливим фактором, який визначає характер дитячого об'єднання; виділив конкретну ситуацію як засіб зміни характеру діяльності колективу; визначив типи колективу (той, що утворюється сам; педагогічно організований); досліджував проблему ролі та значення лідера колективу.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія вітчизняної педагогіки» автора Москаленко А.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Педологія як наука. Представники та напрями розвитку вітчизняної педології“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Понятійний апарат

  • Зв'язок історії педагогіки з іншими науками

  • Зв'язок з іншими дисциплінами

  • Контроль і оцінка знань студентів

  • УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ПЕДАГОГІКА – ДЖЕРЕЛО ІСТОРІЇ ПЕДАГОГІКИ УКРАЇНИ

  • Мета, зміст, форми виховання й навчання в українській народній педагогіці

  • Розділи української народної педагогіки

  • Народні прислів'я та приказки

  • Колисанки

  • Жартівливі віршики та пісні

  • ВИХОВАННЯ, ПИСЕМНІСТЬ, ПЕДАГОГІЧНІ ІДЕЇ ПРАУКРАЇНЦІВ

  • Велесова книга як писемна пам'ятка праукраїнців

  • Писемність “неписемних" першоукраїнців

  • ВИХОВАННЯ, ШКОЛА ТА ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

  • Заснування й функціонування монастирських шкіл

  • Діяльність майстрів грамоти

  • Педагогічні пам'ятки Київського періоду

  • РОЗВИТОК НАВЧАННЯ, ВИХОВАННЯ, ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ (ДРУГА ПОЛОВИНА XIII-XV ст.)

  • СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ВИХОВАННЯ, ПЕДАГОГІКИ В ЕПОХУ УКРАЇНСЬКОГО ВІДРОДЖЕННЯ (XVI-XVIII ст.)

  • Острозька слов'яно-греко-латинська академія

  • Діяльність братських шкіл

  • Заснування школи при Києво-Печерській лаврі

  • Утворення та діяльність Київської колегії, надання їй статусу академії

  • Січові (запорозькі) і козацькі школи. Полкові й сотенні школи гетьманської України

  • Діяльність Глухівської музично-співацької школи та спеціальної адміністративно-старшинської школи

  • Діяльність українських просвітителів і педагогів

  • Заснування головних і малих народних училищ

  • ГОЛОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ОСВІТИ ТА ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ XIX – ПОЧАТКУ XX ст.

  • "Статут гімназій і училищ, підпорядкованих університетам" (1828)

  • Становлення й розвиток університетської освіти

  • Стан жіночої освіти

  • Діяльність недільних шкіл

  • Колегія Павла Галагана

  • Заснування першого дитячого садка в Києві

  • РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОГО ШКІЛЬНИЦТВА ТА ПЕДАГОГІКИ В 1917-1919 pp.

  • та II Всеукраїнські учительські з'їзди, Всеукраїнський учительський професійний з'їзд

  • СТАН РОЗВИТКУ ОСВІТИ ТА ПЕДАГОГІКИ УКРАЇНИ У 20-80-ті pp. XX ст.

  • Розвиток національних шкіл за часів українізації

  • Педологія як наука. Представники та напрями розвитку вітчизняної педології
  • Розвиток освіти в 30-ті pp. XX ст.

  • Школа та педагогіка в передвоєнні, воєнні та перші повоєнні роки

  • Підготовка педагогічних кадрів

  • Особливості розвитку освіти в 50-ті pp. XX ст.

  • Радянська школа в 60-ті pp.

  • Стан освіти в 70-80-ті pp. XX ст.

  • ВІДРОДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ВИХОВАННЯ, ШКОЛИ, ПЕДАГОГІКИ В ПЕРІОД СТАНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ

  • Державна національна програма "Освіта " (Україна XXI ст.)

  • Національне виховання дітей і молоді

  • Нормативно-правові документи, що регулюють діяльність системи освіти