Стан жіночої освіти

Історія вітчизняної педагогіки

Шкільна реформа 1804 р. не сприяла розвитку жіночої освіти. Для дівчат-дворянок існували інститути шляхетних дівчат (закриті привілейовані навчально-виховні заклади; в Україні були створені в Харкові (1812), Полтаві (1817), Одесі (1828), Керчі (1835), Києві (1838); дівчата перебували в інститутах з 6 до 18 років; навчання й виховання мали вузькостановий характер; при деяких інститутах вихованки одержували педагогічну підготовку в спеціальних додаткових однорічних класах; Після 1917 р. були ліквідовані); пансіони (в Україні почали створюватися у другій половині XVIII ст., найбільшого поширення набули в 1800-1830-х pp.; створювали й навчали в них переважно іноземці (французи та німці); викладали іноземні мови, літературу, музику, спів, малярство, танець; особлива увага приділялася вихованню світських манер; діяли в Харкові, Охтирці, Сумах, Києві; розпорядженням російського міністерства освіти від

1828 р. мали дотримуватися тих самих навчальних програм, ідо й державні школи, що привело до зменшення їх кількості); домашня освіта; жіночі виховні заклади для недворянок готували гувернанток, акушерок та ін. З 1843 р. почали засновуватися середні школи духовного відомства – єпархіальні училища – середні навчальні заклади; були напівзакритими; призначалися переважно для доньок православного духовенства (навчалися безкоштовно); навчалася незначна частина представниць інших станів (за плату); термін навчання становив шість років; навчальний курс був близьким до курсу жіночих гімназій; випускниці мали право на звання домашнього вчителя, а також учителя початкових шкіл (з 1884 – церковнопарафіяльних); з 1900 при училищах було відкрито спеціальний, сьомий, педагогічний клас, при деяких діяли початкові школи, у яких вихованки старших класів проходили педагогічну практику; підпорядковувалися Синоду. У 1858 р. було відкрито кілька жіночих середніх навчальних закладів відомства імператриці Марії. 10 травня 1860 р. вийшло "Положення про жіночі училища Відомства народної освіти". Згідно з цим документом було створено два типи жіночих училищ: першого розряду (термін навчання 6 років; вивчали Закон Божий, російську мову та словесність, арифметику з елементами геометрії, географію, загальну та російську історію, природознавство, фізику, чистописання, рукоділля, за бажанням німецьку або французьку мову, малювання, музику, співи) і другого розряду (термін навчання 3 роки; вивчали Закон Божий, російську мову, географію, російську історію, арифметику, чистописання, рукоділля). Метою училищ було давати релігійно- моральну й розумову освіту, необхідну для майбутньої дружини та матері. Дозволялося отримувати освіту дівчаткам усіх станів (дозвіл був лише на папері, а в реальному житті в них навчалися діти більш заможних верств населення). Існували на пожертвування приватних осіб, міських купецьких і міщанських товариств, держава майже не брала участі у фінансуванні училищ. Жіночі училища були у значно скрутнішому становищі порівняно з чоловічими. Обмеженість навчальних планів і програм, коротший термін навчання не дозволяли дати таку саму освіту представницям жіночої статі, як представникам чоловічої.

У 1861 р. було створено комітет, який мав вивчати проблеми сумісного навчання хлопчиків і дівчат. У 1870 р. (згідно з "Положенням про жіночі гімназії та прогімназії Міністерства народної освіти") замість жіночих училищ почали створюватися жіночі гімназії та прогімназії. Термін навчання в перших був семирічним, у деяких із них відкривався додатковий восьмий клас – педагогічний; у других – чотири роки (зміст навчання відповідав чотирьом нижчим класам гімназії). У гімназіях вивчали Закон Божий, російську мову та словесність, історію, географію, математику, фізику, чистописання, французьку й німецьку мови, малювання, співи. Навчальні програми в жіночих гімназіях з окремих дисциплін (математики, фізики, історії та російської мови) були вужчі порівняно з такими чоловічих гімназій. Навчання проводилось російською мовою. Більшість жіночих гімназій і прогімназій утримувалися міськими думами. їх роботу контролювали адміністрації навчальних округів. Навчання було платним. Випускниць до університетів не приймали. З 1872-1876 pp. їм було дозволено вступати на вищі жіночі курси. У кінці XIX ст. більшість вищих жіночих курсів було закрито, поновили вони свою діяльність лише на початку XX ст.

У 1900 р. був створений відділ для керівництва жіночими професійними навчальними закладами (відділення наукового комітету з технічної та професійної освіти Міністерства народної освіти). Засновувалися навчальні заклади для професійної освіти жінок приватними особами. Вони відкривалися й розвивалися без чіткого навчального плану, не мали відповідно й організації, не визначені були права, переваги. Однією з таких була Києво-Лук'янівська практична школа домоводства, відкрита в березні 1911 р., яка призначалася для навчання дівчат молочному господарству, скотарству, птахівництву, шиттю, рукоділлю. Термін навчання становив три роки.

З 1905 р. у Києві функціонувала школа нянь. Тут готували помічниць доглядальниць дитсадків. Цей заклад прирівнювався до училища третього розряду.

У 1910 р. в Одесі були відкриті вищі жіночі медичні курси. У 1913 р. товариством взаємної допомоги працюючим жінкам були відкриті історико-філологічне, юридичне та медичне відділення вищих жіночих курсів у Харкові. У Києві в 1914 р. були три вищі жіночі навчальні заклади: Вищі жіночі курси, Жіночий медичний інститут, Вечірні вищі жіночі курси А. В. Жикуліної.

До університетів жінкам було дозволено вступати лише в 1906 р. Однак цей дозвіл проіснував недовго, трохи згодом він був скасований. Лише в 1914 р. жінкам знову було формально надано право навчатися на факультетах університетів, хоча цим правом рідко хто користувався.

У 1908 р. у Києві Фребелівським товариством був відкритий Фребелівський жіночий педагогічний інститут для підготовки вихователів дітей дошкільного віку з курсом навчання тривалістю 3 роки. На той час у Києві працювали дві державні жіночі гімназії, 22 приватні гімназії, жіноча громадська гімназія.

Велику роль у розвитку жіночої освіти відігравали недільні школи. Найвідомішою серед них була Харківська недільна школа Християн Данилівни Алчевської. Після заборони царським урядом недільних шкіл ця школа працювала в будинку Алчевської нелегально. Існувала до 1919 р.

Наступний розділ:

Діяльність недільних шкіл


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія вітчизняної педагогіки» автора Москаленко А.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Стан жіночої освіти“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Понятійний апарат

  • Зв'язок історії педагогіки з іншими науками

  • Зв'язок з іншими дисциплінами

  • Контроль і оцінка знань студентів

  • УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ПЕДАГОГІКА – ДЖЕРЕЛО ІСТОРІЇ ПЕДАГОГІКИ УКРАЇНИ

  • Мета, зміст, форми виховання й навчання в українській народній педагогіці

  • Розділи української народної педагогіки

  • Народні прислів'я та приказки

  • Колисанки

  • Жартівливі віршики та пісні

  • ВИХОВАННЯ, ПИСЕМНІСТЬ, ПЕДАГОГІЧНІ ІДЕЇ ПРАУКРАЇНЦІВ

  • Велесова книга як писемна пам'ятка праукраїнців

  • Писемність “неписемних" першоукраїнців

  • ВИХОВАННЯ, ШКОЛА ТА ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

  • Заснування й функціонування монастирських шкіл

  • Діяльність майстрів грамоти

  • Педагогічні пам'ятки Київського періоду

  • РОЗВИТОК НАВЧАННЯ, ВИХОВАННЯ, ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ (ДРУГА ПОЛОВИНА XIII-XV ст.)

  • СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ВИХОВАННЯ, ПЕДАГОГІКИ В ЕПОХУ УКРАЇНСЬКОГО ВІДРОДЖЕННЯ (XVI-XVIII ст.)

  • Острозька слов'яно-греко-латинська академія

  • Діяльність братських шкіл

  • Заснування школи при Києво-Печерській лаврі

  • Утворення та діяльність Київської колегії, надання їй статусу академії

  • Січові (запорозькі) і козацькі школи. Полкові й сотенні школи гетьманської України

  • Діяльність Глухівської музично-співацької школи та спеціальної адміністративно-старшинської школи

  • Діяльність українських просвітителів і педагогів

  • Заснування головних і малих народних училищ

  • ГОЛОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ОСВІТИ ТА ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ XIX – ПОЧАТКУ XX ст.

  • "Статут гімназій і училищ, підпорядкованих університетам" (1828)

  • Становлення й розвиток університетської освіти

  • Стан жіночої освіти
  • Діяльність недільних шкіл

  • Колегія Павла Галагана

  • Заснування першого дитячого садка в Києві

  • РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОГО ШКІЛЬНИЦТВА ТА ПЕДАГОГІКИ В 1917-1919 pp.

  • та II Всеукраїнські учительські з'їзди, Всеукраїнський учительський професійний з'їзд

  • СТАН РОЗВИТКУ ОСВІТИ ТА ПЕДАГОГІКИ УКРАЇНИ У 20-80-ті pp. XX ст.

  • Розвиток національних шкіл за часів українізації

  • Педологія як наука. Представники та напрями розвитку вітчизняної педології

  • Розвиток освіти в 30-ті pp. XX ст.

  • Школа та педагогіка в передвоєнні, воєнні та перші повоєнні роки

  • Підготовка педагогічних кадрів

  • Особливості розвитку освіти в 50-ті pp. XX ст.

  • Радянська школа в 60-ті pp.

  • Стан освіти в 70-80-ті pp. XX ст.

  • ВІДРОДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ВИХОВАННЯ, ШКОЛИ, ПЕДАГОГІКИ В ПЕРІОД СТАНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ

  • Державна національна програма "Освіта " (Україна XXI ст.)

  • Національне виховання дітей і молоді

  • Нормативно-правові документи, що регулюють діяльність системи освіти