Станіслав Оріховський (1513-1566) – письменник, філософ, оратор-полеміст. Народився в с. Оріховці Руського воєводства (Галичина) у сім'ї покатоличеного українського шляхтича Станіслава Оріховського. Навчався в школі нижчого ступеня м. Перемишля, з 1526 р. – у Краківському, згодом – у Віденському, з 1529 р. – у Віттенберзькому університетах. Перейнявшись ідеями протестантизму, здружився з його засновником Мартіном Лютером. Продовжив освіту в найстарішому у Європі Болонському та інших університетах Італії. У 1543 р. повернувся на батьківщину. Оселився в рідному селі та став ксьондзом (священиком римсько-католицької церкви). Сповідував гуманістичні ідеї, багато уваги приділяв проблемам історичної науки, уперше ввівши в історіографію поняття новітнього історичного документа на відміну від традиційного на той час посилання на античних авторів. Сформульовані ним принципи розвитку історії сприяли утвердженню її згодом як важливої суспільствознавчої науки. У багатому й різноманітному доробку вченого визначне місце посідає проблема етногеиечу слов'ян Він висловив думку про спільне балканське походження слов'ян. Номер 1566 р. у Перемишлі.
Інокентііі Гізель (Кисіль) (бл. 1600–1683 або 1685) – талановитий полеміст, церковний діяч, педагог, один т найосвіченіших діячів культури в Україні. Народився в Польській Пруссії приблизно на початку XVII ст. За походженням німець. Існують думки науковців, що він був родичем реформатора Євстархія Кисіля. Гізелі дотримувалися соцініанства (реформаторське віровчення. що забезпечує таїнства та не визнає духовної влади Папи Римського). Невдовзі родина Гизелів переїхала до Києва, де прийняла православну віру. Інокентій вступив до Київської колегії, навчався в класі філософії професора Йосипа Кононовича-Горбацького, виявив чудові здібності. Після закінчення (1642) його як одного з кращих учнів Петро Могила направив продовжувати навчання до Замойської академії (була заснована меценатом Яном Замойським (1542-1608) у невеличкому польському містечку поблизу Любліна). Тут у лютому 1643 р. Інокентій склав курс логіки. За кордоном він вивчав богослов'я, історію, право. У 1645 р. Гізель став професором Києво-Могилянської колегії, читав повний курс філософії (хоча це не дозволялося робити, а читати необхідно було лише курси діалектики та логіки). Формою викладу матеріалу він обрав підготовку до диспуту, який студенти вели протягом трьох днів після закінчення курсу з єзуїтом-місіонером М. Ціховським. Залишаючись професором колегії, з 1646 по 1650 pp. він був і ректором цього навчального закладу. Активно сприяв його матеріальному та фінансовому забезпеченню, поліпшенню навчальної та наукової справи. У 1654 р. І. Гізель входив до складу посольства, яке вело переговори з московським царем Олексієм Михайловичем. З 1656 р. – архімандрит Києво-Печерської лаври. Ставши архімандритом, дбав про книгодрукування. Обстоював вольності українського духівництва. В основі його морально-етичної доктрини лежали проголошувані Реформацією тези про автономію особистості, перенесення релігійних проблем на грунт особистого життя, залежність релігійних переконань від внутрішнього досвіду особи. Відкидав те, шо для відчуття чи розуму людини здавалося неправдивим чи шкідливим.
Твори: "Твір про всю філософію" (1647), "Мир з богом людині" (1669), редактор та співавтор "Синопсиса" (1661), редактор "Києво-Печерського патрика" (1661).
Петро Могила (1596-1647) – церковний і культурний діяч, письменник, відіграв велику роль у розвитку освіти в Україні. Народився в сім'ї молдавського господаря Сімеона й угорської княжни Маргари. Рід Могил був давнім і шановним у Молдавії, дотримувався православної віри. Неспокійні політичні події, а саме жорстока боротьба за Молдавський престол, вимусили княжну разом із сином після загибелі Сімеона залишити рідний край і перебратися до Польщі, де їх прийняли родичі князі- магнати Стефан Полоцький, Самуіл Корецький, Михайло Вишневецький (усі троє були одружені з дочками діда Петра Могили). Петро Могила навчався у Львівській братській школі, потім в єзуїтському колегіумі. Вищу освіту отримував в європейських університетах (дослідники не дійшли єдиної думки, у яких саме). Був високоінтелектуальною людиною, вільно володів грецькою, латинською та іншими мовами, добре знав систему західноєвропейських освітніх закладів, що дуже допомогло в його подальшій роботі. Навчався "лицарському мистецтву та шляхетним справам" при дворі свого опікуна коронного канцеляра та гетьмана Станіслава Жолкевського. У молодості служив у польському війську, брав участь у битвах під Цецорою (1620, де загинув його опікун Станіслав Жолкевський, батько Богдана Хмельницького Михайло, а сам Богдан потрапив у полон) і Хотином (1621, де турки зазнали поразки завдяки мужності запорозьких козаків на чолі з Петром Конашевичем-Сагайдачним). У 1625 р. відбулися суттєві зміни в житті Петра Могили. Під впливом Йоиа Борецького він прийняв чернечий сан. У 1627 р. за сприянням того ж Нова Борецького та впливових шляхетських сімей, які сповідували православну віру, був висвячений на архімандрита Києво-Печерської лаври. З 1632 р. (після смерті Йова Борецького) – митрополит Київський і Галицький. Заснував у Лаврі школу, яку об'єднав з Братською та утворив Києво-Могилянський колегіум. У 1632-1633 pp. закупив близько ста книжок з писанням святих отців-богословів, історичні твори, підручники з тригонометрії, логіки, метафізики (протилежний діалектиці спосіб мислення й метод пізнання, який розглядає предмети та явища поза їх внутрішнім зв'язком, відірвано одне від одного в незмінному вигляді) тощо. Створив філіали Київської колегії у Вінниці (1634, був переведений до м. Гоща), Кременці (1636), а також Слов'яно-греко-латинську академію в Яссах (стала основою майбутнього університету). З ініціативи митрополита П. Могили та за його кошти були реставровані: Софіївський собор; церкви Святого Василія, Десятинна, Трисвятительська, Михайлівська церква у Видубицькому монастирі та інші; збудовані нові церкви, які, на жаль, до наших днів не збереглися. Однією зі сфер діяльності П. Могили була організація та розвиток книговидавничої справи в Україні, на чолі якої він стояв більше двадцяти років. Робота лаврської друкарні була гуманістично спрямована. Петро Могила одним з перших почав запроваджувати друкування руською мовою (книжна українська мова того часу), увів у лаврській друкарні латинський і польський шрифти, надаючи тим самим її діяльності міжнародних можливостей, сприяв організації друкарні в Молдавії в Яссах (1641). Був автором богословських творів: "Євангеліє учительне" (1616), "Служебник" (1629, 1639), "Хрест Христа Спасителя" (1632), "Анфологіон" (1636), "Євлогіон" ("Требник Петра Могили", 1646), а також численних полемічних праць і проповідей. Передчасна смерть Петра Могили (11 січня 1647) не дала здійснитися ще багатьом його мріям. Помираючи, він заповів Колегії власні меблі, кошти, цінності, бібліотеку. У заповіті прохав берегти Колегію як "єдину заставу життя свого". Похований Петро Могила 9 березня 1647 р. у Києво-Печерській лаврі. Усе своє життя, усі свої сили він віддав на розвиток вітчизняної освіти, науки, культури, реорганізацію та зміцнення Православної церкви, формування національної самосвідомості народу. Він прагнув пробудити в людей інтерес до історії минулого. Зарахований до ліку святих. Єдиний пам'ятник П. Могилі в Україні є в с. Ковалівна Васильківського р-ну Київської обл. Збудувала церкву в цьому селі та поставила пам'ятник Засуха Тетяна Володимирівна.
Герасим Смотрицький (р. нар. нев. – 1594) – письменник, освітній діяч. Батько Мелетія Смотрицького. Народився в с. Смотрич Хмельницької обл. Працював міським писарем у Кам'янець-Подільському. У 1576 р. переїхав на Волинь. Один з організаторів і перший (з 1578) ректор Острозької академії. Був редактором Острозької Біблії, написав до неї передмову. Автор кількох полемічних творів, поезій. Його праці "Ключ царства небесного" та "Календар римський новий" надруковані 1587 р. в Острозькій друкарні. Похований в Острозі.
Єпіфаній Спавинецький (1600-1675) – педагог, філолог, письменник і перекладач. Освіту отримав у Київському братському колегіумі. Навчання продовжував за кордоном, за припущенням – у Краківському університеті. У 1642-1649 pp. викладав грецьку та латинську мови в Київському братському колегіумі. У 1649 р. був запрошений до Москви царем Олексієм Михайловичем, де очолив роботу з перекладання церковних книг слов'янською мовою. Перекладав навчальну літературу з медицини, географії, мистецтва. Автор греко-слов'яно-латинського лексикону та посібника для вчителів і батьків "Громадянство звичаїв дитячих". Наполягав на поєднанні розумового та морального виховання з досвідом навчання книжного, обстоював необхідність формувати високоосвічену, духовно багату молодь.
Твори: "Короткий латино-слов'янський словник", "Лексикон філологічний", "Лексикон греко-слов'яно-латинський", "Громадянство звичаїв дитячих", "Лексикон латинський". Усього близько 150 оригінальних і перекладених праць.
Педагогічні погляди: головними моральними доброзвичайностями вважав любов до Бога та ближніх, цнотливість, увічливість, відповідальність, гідність, поміркованість, скромність, акуратність, лагідність, стриманість, чесність, дотепність; звертав увагу на необхідність взаємозв'язку моральних, естетичних виявів людини та її розумового розвитку, виховання шанобливого ставлення до всіх людей, незалежно від віку та суспільного становища, розуміння суспільної обумовленості завдань виховання, а не лише божественної, урахування національних особливостей смаків і моральних норм, мати грунтовні знання психології дитини, уміти за зовнішніми виявами побачити особливості її емоційного стану, моральних якостей; висував певні вимоги до учнів, зокрема серйозно й наполегливо працювати вдома та в школі, з повагою ставитися до знань і вчителя, бути вдячними батькам; розробив основні правила пристойного спілкування з людьми різного віку та стану; визначив основи морально-статевого виховання (виховання чистоти помислів, звернення дітей до молитов, добрих справ, формування навичок особистої гігієни); обстоював право на індивідуальність зовнішніх виявів (в одязі), які не виходять за межі загальноприйнятих моральних норм, ураховуючи при цьому статеві особливості у вимогах до зовнішніх виявів підлітка.
Кирило Ставровецький (Транквіліон) – відомий український письменник, педагог, автор педагогічних творів. Викладав у Львівській братській школі (1587-1592), братській школі Вільно. Був провідним діячем Львівського братства, ігуменом Унева, ігуменом любартовським, провідником у Замості, уніатом (з 1626), архімандритом у Євецькому монастирі в Чернігові. Мав власну пересувну друкарню.
Твори: "Євангеліє учительное", "Перло многоцінноє", "Зерцало богословія".
Педагогічні погляди: метою виховання вважав утворення з дитини людини; важливу роль у вихованні відводив способу життя батьків; високо оцінював працю як сенс людського існування у світі; визначив найбільш результативний шлях до вдосконалення людини (самопізнання); одним з перших вітчизняних мислителів того часу виступив на захист жінки, висловив думку щодо необхідності підняття її авторитету в сім'ї та суспільстві; закликав любити як ближнього, так і ворогів своїх.
Симеон Полоцький (Самуїл Омелянович Петровський- Ситніанович) (1629-1680) – український просвітитель. Світ бачив як книжку, що написав Бог. Завданням наставника, на його думку, було навчити читати цю книгу. Вважав, що повноцінне навчання необхідно здійснювати латинською, грецькою та рідною мовами.
Твори: "Обід душевний", "Вечеря душевна", "Вертоград многоцвєтний", "Буквар мови слов'янської", "Рифмологіон".
Педагогічні погляди: основними чинниками формування особистості вважав виховання та середовище; акцентував увагу на необхідності формувати позитивні звички як основи доброчинності з раннього дитинства, дотримуватися принципу природовідповідності у вихованні; пропагував ідею поширення знань як основи процвітання та слави держави; ратував за необхідність відкривати школи при церквах і монастирях, вважав їх основними закладами освіти, у яких діти могли б оволодіти слов'янською, грецькою та латинською мовами; батьки мають бути прикладом для дітей і любити вимогливо; установив вікову періодизацію (0-7 років – період морального виховання, 7-14 – практичного навчання, 14–21 років – розумового розвитку та громадянського виховання).
Стефан Яворський (1658-1722) – церковний і політичний діяч, письменник, філософ. Народився в містечку Яворові. У 1673 р. розпочав навчання в Києво-Могилянському колегіумі, прийнявши католицьку віру; продовжував його в школах Львова, Вільна, Любліна, Познані. У 1689 р. повернувся до Києва, зрікся католицтва, прийняв чернецтво під іменем Стефана. Згодом став професором Києво-братської колегії. Викладав риторику, поетику, філософію та богослов'я. Володів кількома мовами (латинською, польською, російською), якими писав вірші. За викликом Петра І виїхав до Москви, де був висвячений на митрополита Рязанського та Муромського, призначений екзархом- блюстителем всеукраїнського престолу. У 1721 р. був призначений главою церковного синоду. Автор кількох підручників, словників, публіцистичних і полемічних творів.
Твори: "Виноград Христов" (1698, книга проповідей), "Камінь віри" (1728, книга проповідей), "Курс філософії з діалектики, логіки, фізики і метафізики".
Педагогічні погляди: надавав великого значення пізнанню та знанням, виступав проти неуцтва; цінував книгу, надавав їй великого значення в житті людини; закликав кожного до активної діяльності та набуття знань.
Памво Беринда (нар. між 1550 та 1570 – 1632) – український учений, друкар, гравер. Освіту здобув у Львівській братській школі. Працював у друкарнях Стрятина, Львова, Перемишля. Був завідувачем Лаврської друкарні (з 1619) і брав безпосередню участь у створенні багатьох книг. Йому належить одна з найвидатніших наукових праць того часу – "Лексиконь словеноросскій и имень тлъкованіє" (перший в Україні й усьому слов'янському світі словник, що містить 7000 слів та імен церковної, слов'янської мови з перекладом і поясненням їх тогочасною українською мовою).
Твори: "Лексиконь словеноросскій и ймень тлькованіє" (1627).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія вітчизняної педагогіки» автора Москаленко А.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Діяльність українських просвітителів і педагогів“ на сторінці 1. Приємного читання.
