Мета: розглянути основні етапи розвитку освіти в радянський період.
План:
• 1. Освіта та шкільництво в Радянській Україні у 20-ті pp.
• 2. Розвиток національних шкіл за часів українізації.
• 3. Педологія як наука. Представники та напрями розвитку вітчизняної педології.
• 4. Розвиток освіти в 30-ті pp.
• 5. Школа та педагогіка в передвоєнні, воєнні та перші повоєнні роки.
• 6. Особливості розвитку освіти в 50-ті pp.
• 7. Радянська школа в 60-ті pp.
• 8. Стан освіти в 70-80-ті pp.
• 9. Роль педагогів-новаторів, педагогіки співробітництва в демократизації та гуманізації шкільного життя.
• 10. Провідні вчені України та їх погляди на підготовку вчителів.
Освіта та шкільництво в Радянській Україні у 20-ті pp. XX ст.
На початку встановлення радянської влади в Україні майже в кожному місті й у великих селах продовжували працювати вже існуючі школи або засновувались нові (завдяки зусиллям патріотично налаштованих педагогів). Першим практичним завданням українських комуністів було позбавити українську школу ознак старої української чи російської національної школи та зробити її інструментом комуністичного виховання. У грудні 1917 р. ЦВК України створив Народний комісаріат освіти на чолі з В. П. Затонським. У 1918-1920 pp. уряд Української РСР видав низку директив про народну освіту та школу: про утворення Наркомосу УРСР, губернських і повітових відділів народної освіти (січень 1919); про передання всіх навчальних закладів у відання Наркомосу (січень 1919); про відокремлення церкви від держави та школи від церкви (18. 01.1919); про скасування плати за навчання в школах (березень 1919); про запровадження української мови в школах (вересень 1919) та ін. На основі декретів Радянського уряду Наркомос УРСР видав низку постанов та інструкцій: про керівництво школою та організацію в ній роботи (01. 02.1919), про заборону в школах викладання Закону Божого й узагалі релігійного виховання (12. 02. 1919); про безкоштовність навчання учнів у школах (04.03.1919); про навчання дітей у школах рідною мовою (14.03. 1919); про проведення виборів шкільних працівників (10. 05. 1919); про викладання в школах окремих навчальних дисциплін (16. 05. 1919); про проведення курсів перепідготовки вчителів шкіл та інспектування органів народної освіти (літо 1920) та ін.
Першим кроком до введення активного антирелігійного виховання було відокремлення церкви від школи. Докорінно було змінено управління освітою (керівні посади шкільної адміністрації займали члени партії або її довірені особи), тип і характер школи, основні принципи навчання й виховання, головну мету освіти (замість підготовки освіченої, розвиненої особистості – виховання комуністичної моралі). Змінені вчительські кадри та обов'язки вчителя (учитель проголошувався провідником політики уряду та партії, став головною фігурою школи). Учителі, які не сприйняли Жовтневої революції та радянської влади в Україні, відмовилися продовжувати працювати в школах. Вони розглядалися як есери, меншовики, їх подальша доля загальновідома. Була організована перепідготовка кадрів, розгорнута підготовка нових учителів.
Творцем першої освітньої системи в Радянській Україні був тодішній народний комісар освіти Г. Гринько. Його схема була схвалена українською нарадою у справах освіти (серпень 1920). Наголос робився на соціальне виховання, оскільки внаслідок світової війни, жорстокої громадянської війни та голоду нараховувалося біля мільйона безпритульних дітей або напівсиріт, сиріт, які потребували насамперед соціального забезпечення, а тоді вже навчання. Основними завданнями захисту дитинства було визначено необхідність: узяти на облік усіх дітей до 15 років; використати всі засоби для забезпечення кожній дитині прав на матеріальне утримання, виховання, освіту, охорону здоров'я тощо; вести боротьбу з безпритульністю; захистити права тих дітей, які живуть у сім'ях, але потребують допомоги.
Згідно із системою Г. Гринька діти 4-7 років мали виховуватися в дитячих комунах: дитячих садках і майданчиках (ігри, початки грамоти), 8-15 років – відвідувати єдину семирічну трудову школу (два ступені: І – 1-4 класи; II – 5-7 класи), а з 15 років – отримувати освіту в професійній школі (3 роки). Другим типом були високі школи різних типів (2–3-річні технікуми, 4-річні інститути для спеціалізації в даній галузі чи 2-річні академії). За цією схемою освіти університети в Україні були ліквідовані.
Згодом систему Г. Гринька було змінено. Деякі зміни вніс тодішній заступник народного комісара освіти Я. Ряппо. Діти 8-12 років навчалися в масовій школі нижчого типу (школи індустріальні, сільськогосподарські, мистецькі, робітничої й селянської молоді), молодь 15-18 років – у школі вищого типу (технікуми). Таким чином, після закінчення семирічки випускники мусили йти до професійної школи (технікуму), щоб стати кваліфікованими робітниками. Після її закінчення можна було поступати до вищої школи. Вищі інститути готували не масових практиків, а обмежену кількість інженерів, адміністраторів, агрономів та інших спеціалістів.
У 1921 р. було створено Всеукраїнську надзвичайну комісію для боротьби з неписемністю. Улітку 1922 р. відбулася Перша всеукраїнська нарада з питань освіти. 22 листопада 1922 р. уряд прийняв постанову "Про введення в дію Кодексу законів про народну освіту" і встановив структуру, мету, систему народної освіти в Україні.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія вітчизняної педагогіки» автора Москаленко А.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СТАН РОЗВИТКУ ОСВІТИ ТА ПЕДАГОГІКИ УКРАЇНИ У 20-80-ті pp. XX ст.“ на сторінці 1. Приємного читання.
