Становлення й розвиток університетської освіти

Історія вітчизняної педагогіки

Ботанічний сад. Один з найстаріших і відомих в Україні наукових центрів збереження різноманіття світової флори, заснований у 1867 р. З 1928 по 1937 р. Ботанічним садом керував академік, екс-президент АН України В. І. Ліпський. Сад має статус пам'ятника природи й постановою кабінету міністрів віднесений до природно-заповідного фонду України. Його фонди інтродукованих рослин нараховують 3840 видів, форм, сортів і гібридів.

У 1989 р. Рішельєвський ліцей було відроджено як середній навчальний заклад на базі Одеської середньої школи № 36.

Чернівецький університет. У 1823 р. галицький губернатор подав австрійській владі клопотання буковинських жителів про необхідність заснування теологічного семінару (семінарії). Богословську семінарію було відкрито в жовтні 1827 р. у Чернівцях. Розмістилася вона в гімназіальних приміщеннях (нині перша гімназія по вул. Емінеску). Викладання велось латинською та німецькою. Викладалися богословські дисципліни, читалися лекції із сільського господарства, педагогіки.

У 1866 р. почалися підготовчі роботи щодо відкриття богословського факультету в майбутньому університеті ім. Франца Йосифа в Чернівцях. Було розроблено проект статуту факультету. За основу проекту було взято статут богословських факультетів у Зальцбурзі, Оломоуці, Російській духовній академії.

У 1868 р. постало питання в Буковинському сеймі про заснування юридичної академії в Чернівцях, а депутат краю доктор Костянтин Томащук на засіданні від 28 листопада 1872 р. висунув і обгрунтував пропозицію про заснування в Чернівцях університету. Тоді Буковинський сейм звернувся до уряду з проханням у інтересах держави сприяти створенню університету. 13 березня 1875 р. на засіданні сейму було обговорено законопроект уряду щодо заснування вищого навчального закладу в Чернівцях і прийнято резолюцію: замість кафедри орієнтальних мов, яка передається теологічному факультету, створити кафедру філології романської мови (латині), кафедру румунської мови та літератури й кафедру русинської мови та літератури.

4 жовтня 1875 р. відбулося урочисте відкриття на західних землях України (Австрійська Україна) Чернівецького університету з німецькою мовою викладання (засновано згідно з Указом імператора Австро-Угорщини Франца Иосифа від 31 березня 1875 р.; 12 травня того ж року Буковинський сейм прийняв рішення передати крайову бібліотеку університету, а також фінансувати будівництво університету в сумі 50 тис. форинтів із крайових коштів. Общинна рада міста передала також 50 тис. форинтів на будівництво університету). Університет було створено на основі існуючого з 1827 р. Теологічного інституту у складі теологічного, філософського та юридичного факультетів. Він мав сприяти онімечуванню місцевого населення. Тодішній радник імператора К. Лемайєр проголошував, що українське населення не має права на власний університет, так як "у культурному сенсі стоїть надто низько". Саме тому було представлено "високу культуру" та мову імперії (німецьку). 5 жовтня 1875 р. був днем, присвяченим урочистостям студентів: концерту, факельному походу.

Навчання в університеті дітям простого народу було недоступне. Висока плата за навчання вимушувала студентів з незаможних верст населення постійно бути в пошуках додаткового заробітку. До студентів українського походження ставилися з презирством, постійно насміхалися над ними. Система навчання, що мала місце в університеті, не забезпечувала глибоких знань. Студентам прищеплювалися ідеалістичні погляди, а серед молоді розпалювалася міжнаціональна ворожнеча.

Першим ректором університету став відомий учений і громадський діяч Костянтин Томащук (був ректором Чернівецького університету ім. Франца Йосифа в 1875–1876 pp.). Народився 13 березня 1840 р. у Чернівцях. У 1857 р. закінчив Чернівецьку гімназію та вступив до університету у Львові, де вивчав юридичні, філософські та історичні науки. Після закінчення університету служив у Львівській фінансовій прокуратурі. У серпні 1864 р. йому було присуджено вчений ступінь доктора права. П'ять років він працював у Семигороді. У 1870 р. повернувся до Чернівців, де його було призначено радником крайового суду. Займався бурхливою парламентською діяльністю, був обраний представником селянських общин областей Чернівців, Серета, Сторожинця, Сучави, Радівців. У Буковинському сеймі представляв общини Кимполунга й Радівців. Відігравши значну роль у заснуванні Чернівецького університету, 4 жовтня 1875 р. став його першим ректором, професором австрійського цивільного процесу й торговельного права, його призначено головою державної екзаменаційної комісії. Університет Франкфурта обрав його в 1875 р. почесним членом. Нагороджений дипломами міст Радівці та Чернівці, обраний почесним громадянином Чернівців.

Другим ректором Чернівецького університету став Ф. Ціглауер (був ректором Чернівецького університету ім. Франца Йосифа в 1876-1877 pp.). Народився у м. Брунек у Тіролі (Австрія). В університетах Інсбрука й Відня вивчав філософію, юриспруденцію, історію. У 1856 р. його призначено професором австрійської історії Юридичної академії в Германштадті. У липні 1875 р. запрошений до Чернівецького університету, де протягом 25 років працює професором австрійської історії. Був активним у громадському житті: член Чернівецького товариства міської та крайової шкільних рад.

Третій ректор Чернівецького університету – Василь Митрофанович (був ректором Чернівецького університету ім. Франца Йосифа в 1877–1878 pp.). Народився в 1831 р. у с. Буденець на Буковині. Вивчав теологію в Чернівцях, потім у Львівському університеті. Після посвяти в сан священика читав курс практичної теології в греко-православному теологічному навчальному закладі. У 1875 р. став професором практичної теології Чернівецького університету. У 1875-1876 та 1882-1883 pp. був деканом теологічного факультету. Почесний доктор теології.

Четвертим ректором Чернівецького університету був Фр. Шулер фон Ліблой (був ректором Чернівецького університету ім. Франца Иосифа в 1878–1879 pp.). Народився в Германштадті, у Семигороді (нині м. Сібіу, Румунія) 13 січня 1827 р. у дворянській родині. Відвідував євангелістську гімназію в рідному місті, потім юридичну академію. Право вивчав в університетах Відня та Грацу, займався практикою. У 1852 р. у рідному місті став екстраординатором, а в 1857 р. – штатним професором юридичної академії. Спочатку викладав історію права, потім протестантське церковне право, фінансову науку й національну економію. У 1875 р. отримав запрошення до Чернівецького університету, де йому довірили кафедру німецького права й права народів. Під час урочистого відкриття університету виступив зі святковою доповіддю. Один з активних членів Семигородського ландтагу. Депутат Австрійської державної ради. У 1892 р. нагороджений орденом Залізної корони III ступеня. Автор праць з юридичних наук, історії права, історії культури.

П'ятий ректор Чернівецького університету – Гандль Алоїз (був ректором Чернівецького університету ім. Франца Йосифа в 1879-1880 pp.). Народився в липні 1837 р. у Форт-Альберті (Австрія), учився у Віденському університеті, у 1859 р. здобув ступінь доктора філософії. Працював у Львівському університеті, викладав фізику. У цьому університеті став штатним професором, призначався екзаменатором комісії в гімназіях. У 1870– 1871 pp. – декан філософського факультету, а в 1872 р. – професор фізики Терезіанської військової академії у Відні. У 1875 р. – професор Чернівецького університету, призначався членом екзаменаційної комісії. У 1877-1878 та 1893-1894 pp. – декан філософського факультету, повторно ректор Чернівецького університету в 1894–1895 рр. Нагороджений орденом Залізної корони III ступеня. Автор підручника з фізики.

Шостим ректором Чернівецького університету став Євсебій Попович. Народився в лютому 1838 р. у Чернівцях. Учився в гімназії, де вивчав греко-православну теологію, потім удосконалював знання з церковної історії та церковного права у Віденському університеті. До 1871 р. завідував крайовою бібліотекою в Чернівцях. Висвячений у сан священика, працював у грекоправославному теологічному закладі на кафедрі вивчення Біблії та семітських мов, потім на кафедрі історії церкви й церковного права, згодом – штатним професором тих самих дисциплін. Від 1875 р. – штатний професор історії церкви, а також грекоправославного церковного права новоутвореного університету. Член екзаменаційної комісії протягом кількох років, декан теологічного факультету. Протягом 1869-1876 pp. виконував обов'язки інспектора шкіл краю. У 1877–1894 рр. – член крайової шкільної ради. З 1880 р. має сан церковного архіпресвітера. Автор багатьох наукових праць.

Сьомим ректором Чернівецького університету був Алоїз Гольдбахер (був ректором Чернівецького університету ім. Франца Иосифа в 1881-1882 pp.). Народився в Мерані (Тіроль, Австрія) у 1837 р. Учився в гімназії, вивчав класичну філологію в Інсбруці. У 1861-1862 pp. удосконалював знання, навчаючись філології у Відні. З 1862 р. – викладач, професор гімназії в м. Ольмюц. У 1867 р. здобув ступінь приват-доцента класичної філології університету Граца (Австрія). У 1875 р. запрошений до Чернівецького університету, де в 1876-1877 pp. був деканом філологічного факультету. У 1882 р. його запрошують до Грецького університету, де в 1891-1892 pp. він стає ректором. Автор книг латинською та німецькою мовами.

Восьмий ректор Чернівецького університету – Кляйнвехтер Фрідріх (був ректором Чернівецького університету ім. Франца Иосифа в 1882-1883 pp.). Народився в лютому 1838 р. у Празі. Батько – доктор юриспруденції, приват-доцент кафедри австрійського буржуазного права при університеті в Празі. Фрідріх спочатку навчався в гімназії, потім – у Празькому університеті. У 1862 р. одержує ступінь доктора юридичних наук. Вивчає національну економію. Приват-доцент у Празі, згодом – викладач національної економії та аграрного права в сільськогосподарському закладі Лібверда (Чехія). Протягом 1872-1875 pp. викладає національну економію та статистику в політехнічному училищі в Ризі. З жовтня 1875 р. – штатний професор Чернівецького університету. У 1881 р. отримує ступінь урядового радника, у 1898 р. – придворного радника. З 1899 р. – член- кореспондент Буковинської палати торгівлі й ремесла. Автор кількох наукових праць.

Дев'ятим ректором Чернівецького університету був Володимир фон Репта (був ректором Чернівецького університету ім. Франца Иосифа в 1883-1884 pp.). Народився в грудні 1841 р. у Руському Банилові на Буковині. Навчався в Чернівецькій гімназії, потім у семінарії. Продовжив теологічну освіту в університетах Відня, Бонна, Мюнхена й Цюріха. Повернувшись до Чернівців, отримав посаду студіопрефекта архієпископської семінарії, у 1873 р. – штатний професор з вивчення Біблії й Нового Заповіту. З 1875 р. – штатний професор цих дисциплін на теологічному факультеті. Репта був деканом теологічного факультету протягом кількох років. З 1876 по 1895 pp. – крайовий шкільний інспектор. У лютому 1896 р. був призначений консисторіальним архімандритом. З цього ж 1896 р. йому дозволено як почесному професорові теологічного факультету читати лекції з вивчення Біблії. Ураховуючи його заслуги як педагога, йому надають звання доктора теології. За великі заслуги в галузі шкільної освіти радою м. Чернівці обраний почесним громадянином. У 1890 р. його посвячено в сан єпископа Радівецького.

Десятий ректор Чернівецького університету – Иоган Вробель. Народився в жовтні 1831 р. у м. Опшельні, у бідній родині. Відвідував гімназію в рідному місті. Після смерті батьків залишився без засобів існування й без притулку. Незважаючи на великі труднощі й нестатки, продовжував навчатися в гімназії у Бреслау, яку закінчив у 1855 р. Потім вивчав теологію в місцевому університеті, згодом звернувся до вивчення класичної філології. Під керівництвом корифеїв Ф. Гаазе, А. Росбаха. М. Геріца, Е. Люберта брав участь у філологічному семінарі впродовж восьми семестрів, а також у конкурсних роботах семінаристів, і здобував почесні премії. За виконання ораторського конкурсного завдання Вробель здобув академічний приз.

За австрійської влади Університет мав три факультети: православної теології, правничий і філософський. На філософському факультеті кафедрою української мови завідували: К. Ганкевич (1875-1876), Г. Онишкевич (1876-1882), С. Смаль-Стоцький (1885-1918), слов'янських мов – О. Калужняцький (1875-1898) та Є. Козак (1899-1919); кафедру практичного богослов'я очолював Д. Єремійчук (1899-1919). За цей час в Університеті навчалися, крім буковинців, також багато галичан, зокрема І. Франко, Л. Мартович, Д. Лук'янович; габілітувалися В. Мількович з історії Східної Європи (1895-1919 – професор університету), О. Колесса з української мови. У 1875 р. на загальну кількість студентів 208 українців було 41, у 1914 р. на 1 198 – 303, приблизно стільки ж румунів, найбільше євреїв і німців.

Після розпаду Австро-Угорської імперії у 1918 р. і приєднання Північної Буковини до Румунського королівства університет до 1940 р. вважався румунським вищим навчальним закладом. У 1918-1940 pp. університет було румунізовано, скасовано українські кафедри, а українських професорів звільнено. Філософський факультет поділено на два: філософсько-літературний і природознавчий. Багаторічним ректором ЧНУ за румунського часу був українофоб Й. Ністор. У 1920 р. на 1 671 студентів було 239 українців, у 1933 на 3 247 студентів – 2117 румунів, 679 євреїв, 199 німців, 155 українців, 57 поляків, 40 ін.

У 1940 р. після возз'єднання Північної Буковини з Україною університет реорганізовано в державний вищий навчальний заклад з українською мовою навчання (Чернівецький державний університет) і поділено на 7 факультетів, а з 1955 – на 11: історичний, філософський, іноземних мов, географічний, біологічний, хімічний, фізичний, математичний, економічний, технічний і заочний; була 51 кафедра; теологічний факультет ліквідовано. У 1976-1977 pp. було близько 10 000 студентів (у тому числі 38 % заочників) і близько 500 викладачів, у тому числі 26 професорів і докторів наук, близько 290 доцентів і кандидатів наук.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія вітчизняної педагогіки» автора Москаленко А.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Становлення й розвиток університетської освіти“ на сторінці 13. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Понятійний апарат

  • Зв'язок історії педагогіки з іншими науками

  • Зв'язок з іншими дисциплінами

  • Контроль і оцінка знань студентів

  • УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ПЕДАГОГІКА – ДЖЕРЕЛО ІСТОРІЇ ПЕДАГОГІКИ УКРАЇНИ

  • Мета, зміст, форми виховання й навчання в українській народній педагогіці

  • Розділи української народної педагогіки

  • Народні прислів'я та приказки

  • Колисанки

  • Жартівливі віршики та пісні

  • ВИХОВАННЯ, ПИСЕМНІСТЬ, ПЕДАГОГІЧНІ ІДЕЇ ПРАУКРАЇНЦІВ

  • Велесова книга як писемна пам'ятка праукраїнців

  • Писемність “неписемних" першоукраїнців

  • ВИХОВАННЯ, ШКОЛА ТА ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

  • Заснування й функціонування монастирських шкіл

  • Діяльність майстрів грамоти

  • Педагогічні пам'ятки Київського періоду

  • РОЗВИТОК НАВЧАННЯ, ВИХОВАННЯ, ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ (ДРУГА ПОЛОВИНА XIII-XV ст.)

  • СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ВИХОВАННЯ, ПЕДАГОГІКИ В ЕПОХУ УКРАЇНСЬКОГО ВІДРОДЖЕННЯ (XVI-XVIII ст.)

  • Острозька слов'яно-греко-латинська академія

  • Діяльність братських шкіл

  • Заснування школи при Києво-Печерській лаврі

  • Утворення та діяльність Київської колегії, надання їй статусу академії

  • Січові (запорозькі) і козацькі школи. Полкові й сотенні школи гетьманської України

  • Діяльність Глухівської музично-співацької школи та спеціальної адміністративно-старшинської школи

  • Діяльність українських просвітителів і педагогів

  • Заснування головних і малих народних училищ

  • ГОЛОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ОСВІТИ ТА ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ XIX – ПОЧАТКУ XX ст.

  • "Статут гімназій і училищ, підпорядкованих університетам" (1828)

  • Становлення й розвиток університетської освіти
  • Стан жіночої освіти

  • Діяльність недільних шкіл

  • Колегія Павла Галагана

  • Заснування першого дитячого садка в Києві

  • РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОГО ШКІЛЬНИЦТВА ТА ПЕДАГОГІКИ В 1917-1919 pp.

  • та II Всеукраїнські учительські з'їзди, Всеукраїнський учительський професійний з'їзд

  • СТАН РОЗВИТКУ ОСВІТИ ТА ПЕДАГОГІКИ УКРАЇНИ У 20-80-ті pp. XX ст.

  • Розвиток національних шкіл за часів українізації

  • Педологія як наука. Представники та напрями розвитку вітчизняної педології

  • Розвиток освіти в 30-ті pp. XX ст.

  • Школа та педагогіка в передвоєнні, воєнні та перші повоєнні роки

  • Підготовка педагогічних кадрів

  • Особливості розвитку освіти в 50-ті pp. XX ст.

  • Радянська школа в 60-ті pp.

  • Стан освіти в 70-80-ті pp. XX ст.

  • ВІДРОДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ВИХОВАННЯ, ШКОЛИ, ПЕДАГОГІКИ В ПЕРІОД СТАНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ

  • Державна національна програма "Освіта " (Україна XXI ст.)

  • Національне виховання дітей і молоді

  • Нормативно-правові документи, що регулюють діяльність системи освіти