Становлення й розвиток університетської освіти

Історія вітчизняної педагогіки

Львівський університет відіграв велику роль у розвитку освіти на західноукраїнських землях. Нині один з найпрестижніших навчальних закладів України, має високий міжнародний авторитет.

Засновником Харківського університету був Василь Назарович Каразін. Родовід роду Каразіних в Україні починається з архієпископа Софійського Григорія Караджі, який приїхав до Росії в 1713 р. Імовірно, походив Григорій із Греції або Болгарії. Син Григорія – Олександр Караджі, під час вступу до військової служби за царювання Петра І додав до свого прізвища російське закінчення -ін. Саме він і став засновником роду Каразіних у Росії. Після виходу у відставку капітан російської гвардії Олександр Каразін оселився на теренах одного зі слобідських полків. Син його – Назар Олександрович (1731–1783) – полковник російської армії, за військові подвиги під час російсько-турецької війни отримав від імператриці Катерини II у довічне володіння сіла Кручик та Основінця Краснокутського комісаріатства Слобідсько-Української губернії (Харківщина). У 1771 р. він оселився у с. Кручик, яке стало колискою продовжувачів роду. Похований у Кручику.

Василь Каразін народився ЗО січня 1773 р. у с. Кручик на Слобожанщині. Батько – Назарій Олександрович Каразін, полковник російської армії; мати – Варвара Яківна, дочка полкового осавула Якова Яковича Ковалевського (по батьківській лінії Ковалевські належали до давнього козацького аристократичного роду). У Василя був рідний менший брат Іван (1780-1836).

Дитячі роки Василя та Івана проходили в тихому мальовничому українському селі. Українська природа, мова, пісня, православна віра сприяли формуванню в юнаків найкращих людських рис. Окрім традиційної на той час для дворянських родин французької мови, діти чудово знали українську та фольклор, а також історію українського краю.

До десяти років Василь навчався в маєтку батька, дружив із сільськими дітьми. Після смерті Назарія Каразіна (батька) родина переїхала до Вільшани, вихованням дітей, у тому числі й Василя, займалася мати. У будинку другого чоловіка матері Василь часто зустрічався з мандрівним філософом Григорієм Савичем Сковородою, який мав великий вплив на обох братів. Дитячі спогади про ці зустрічі Василь проніс через усе життя. Світогляд його формувався під впливом творів Григорія Сковороди та кращих традицій, що панували в приватних пансіонах у Кре- менчузі та Харкові, де він навчався до 17 років. Він одним з перших побачив у Сковороді філософа європейського рівня, говорячи, що "... під чубом і в українській свитці ми мали свого Піфагора, Орігена, Лейбніца...").

Василь Назарович прекрасно знав історію України та мову її народу, хоча часто називав себе то болгарином, то греком, то сербом. У січні 1791 р. Василь Каразін вступив на військову службу. У сержанта Семенівського гвардійського полку було досить багато вільного часу, тому він став постійним слухачем лекцій у Горному корпусі – на той час кращому вищому навчальному закладі Росії, де здобув ґрунтовні знання з математики, фізики, хімії, медицини, оволодів основними європейськими мовами.

Восени 1795 р. Василь Назарович залишив військову службу. Він з дитинства мріяв про військову кар'єру, щоб стати продовжувачем справ своїх балканських предків. Та слабкі груди від самого дитинства не дозволяли йому активно брати участь у громадській і військовій службах. Василь Каразін вирішив вивчати історію Росії й займатися точними науками. Він поселився у своєму маєтку в с. Кручик, де одружився з Олександрою Василівною Мухіною (1783-1861). Олександра Василівна пройшла разом із своїм чоловіком складний життєвий шлях, розділила з ним радість успіхів і біль приниження, трагедію безвинних ув'язнень і заслань. Олександра Василівна допомагала чоловіку, якого було позбавлено права листування та будь-яких юридичних прав, виступала його секретарем, адресатом, позивачем у різних судових справах. Вони прожили разом 37, за словами самого Каразіна, "переважно щасливих років", виховавши сім дітей (дочку та шість синів). Вона залишалася вірною своєму чоловікові й порадницею на все життя. Олександра Василівна на 18 років пережила чоловіка. Після смерті Василя Назаровича вона залишила Харків і разом із сім'єю сина Миколи оселилася в с. Анашкіно Звенигородського повіту Московської губернії.

Кілька років після одруження Василь Назарович вів замкнуте життя, займався науковою роботою та практично не виїжджав за межі повіту. Він був прихильником європеїзації, мріяв назавжди переселитися за кордон. Для виїзду за кордон треба було мати спеціальний дозвіл. Такого дозволу отримати він не міг і вирішив утекти без дотримання формальностей. Такий його план закінчилася невдало. З серпня 1798 р. В. Каразіна, його дружину та слугу Остапа було затримано. Їх посадили на гауптвахту в м. Ковно. Випереджаючи офіційне донесення, Василь Назарович Каразін написав листа до імператора з поясненням своїх намірів і передав його естафетою. Після письмового звернення до Павла І Василь Назарович Каразін отримав посаду в державному казначействі. Служба вимагала постійної роботи в Московському та Петербурзькому архівах, і він використав цю обставину для збирання матеріалів з історії Росії.

Першою дитиною в сім'ї Каразіних була дочка Пелагея (1806). Фатальну роль у сім'ї Каразіних зіграв її чоловік – доктор І. А. Севцілло. У 1836 р. В. Н. Каразін зимував у Харкові. Зять його, І. А. Севцілло, поїхав у Кручик і наказав слугам протопити будинок. Слуги затопили одночасно всі печі. Сам зять Каразіна пішов по господарству, а коли повернувся, побачив будинок весь у вогні. Замість того, щоб рятувати його, він поїхав до Харкова. У цій пожежі згоріла чудова бібліотека, понад 5 тис. томів – цінні збірки історичних документів, рукописів, книг, автографів. Цю втрату В. Н. Каразін оплакував усе своє життя. Загалом у сім'ї панувала атмосфера взаєморозуміння та довіри, пошана до діяльності батька, доброзичливість, дотримання православних традицій. Усі сини Каразіна вступали до університету у віці 15 років – це свідчить про високий рівень знань, який діти отримували вдома та в пансіонах м. Харкова. Своїм дітям Василь Назарович Каразін забезпечив добре виховання та прекрасну освіту.

Син Каразіних – Філадельф (1810-1878) – був дуже обдарованим юнаком. До 19 років він встиг закінчити філософський факультет Харківського університету. Батьки дали сину мелодійне та рідке ім'я Філадельф, що у перекладі з грецької означає "братолюб". Саме він зробив багато, щоб зберегти історію сім'ї.

Довгі роки (з 1837 по 1853) Філадельф мешкав у Миколаєві, служив при штабі Чорноморського флоту. У Миколаєві Філадельф Каразін одружився з дочкою контр-адмірала Цяця Євгенією. Після смерті батька Філадельф Каразін став його біографом. Він виступив проти посмертного наклепу на адресу В. Н. Каразіна. Філадельф Каразін опублікував у часопису "Російська старовина" ґрунтовне дослідження на тему "Василь Назарович Каразін, засновник Харківського університету". Син зберігав архів листування батька, який становив понад 1000 листів на рік. В архіві зібрані листи від багатьох видатних людей того часу. Помер Ф. В. Каразін у 1878 р. у віці 68 років, похований у Санкт-Петербурзі.

Після коронування Олександра І Василь Каразін написав імператору листа. У цьому гарячому, щирому посланні вірнопідданого патріота уявному другові – царю – він виклав свої погляди на подальший розвиток Росії, запропонував широку програму необхідних для країни перетворень у галузі державного управління, господарства та культури. Серед першочергових заходів, які би сприяли процвітанню країни, він бачив відміну кріпосного права, поширення землеробства на степові простори та створення умов для добровільного переселення туди селян, сприяння розвитку промисловості й ремесел. Однак основним засобом для перетворення Росії, зростання її могутності та міжнародного авторитету В. Каразін уважав освіту народу. Лист був переданий анонімно, однак авторство стало відомим. Олександр І поставився до послання прихильно, і в 1802 р. В. Каразін був запрошений на посаду правителя Головної управи шкіл у Міністерстві народної освіти, створеної, на думку деяких дослідників, за його ініціативою. У цьому самому році за дорученням уряду Василь Назарович розпочав складати проект організації народної освіти в Росії, у якому передбачав значне розширення мережі парафіяльних училищ, намагаючись наблизити їх до практичних цілей країни та запитів широких верств населення.

Як засвідчують документи, що збереглися, 18 березня 1802 р. урядом був сформований комітет для перегляду статутів двох петербурзьких академій і Московського університету, членом якого був і В. Каразін. Згідно з постановою Головного управління училищ йому було доручено скласти проект загального статуту університетів. Розроблені Василем Назаровичем положення стали основою для статутів Вільненського, Московського, Дерптського, Казанського, Харківського та інших російських університетів.

Найбільшим досягненням В. Каразіна на ниві просвітництва стало відкриття Харківського університету.

В. Н. Каразін до самої смерті залишився вірним своїм просвітницьким принципам, продовжував висувати нові наукові ідеї, за можливості сприяв поширенню знань у народі. Про його наміри яскраво свідчить організація навчання сільських дітей у с. Кручик. Заснована ним ще на початку XIX ст. початкова школа тривалий час була єдиною на всю Слобожанщину.

Для школи силами селян була побудована велика хата. Заняття вели місцевий священик і вчитель, робота якого оплачувалась коштами сільської громади. Дітям тут викладалися читання (азбука, часослов, псалтир та інші книги), чистописання, арифметика (чотири дії), хоровий спів. Василь Назарович складав для них підручники з читання, систематично слідкував за перебігом занять, проводив з дітьми бесіди, кращих учнів заохочував подарунками, усебічно керував роботою школи.

В. Каразін уважав, що освіта зробить селян культурними господарями, поліпшить їхнє життя. Він усіляко заохочував своїх кріпосних віддавати дітей навчатися, зробив випускні іспити в школі відкритими не лише для батьків учнів, а й для їхніх односельців, членів сільської громади. Його зусиллями освіта стала необхідністю для кручиківців, які щорічно здавали до шкільного фонду чималі для того часу суми. Діти, які закінчували школу, могли навчатися в повітовому училищі. Найбільш здібним учням В. Каразін давав волю, з умовою, що вони з часом відшкодують йому вартість 2000 робочих днів.

Виходячи з надзвичайної ролі освіти для розвитку народу й держави, Василь Назарович Каразін надавав великого значення освіті й вихованню жінки – матері, першої вчительки дитини. На його думку, дитина лише тоді отримає добре виховання, коли грамотною та освіченою буде її мати.

Каразін уважав, що вміння читати й писати принесе селянам добробут і процвітання, а освіта дворян – розвиток і престиж державі.

Після виходу у відставку Василь Назарович не залишався осторонь громадського життя країни. У листах до Олександра І та урядовців він закликав розпочати поступове звільнення селян від кріпосницької залежності, боротися з казнокрадством, турбуватися про підвищення бойової моці армії та флоту. Він також складав проекти поширення освіти серед широких мас.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія вітчизняної педагогіки» автора Москаленко А.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Становлення й розвиток університетської освіти“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Понятійний апарат

  • Зв'язок історії педагогіки з іншими науками

  • Зв'язок з іншими дисциплінами

  • Контроль і оцінка знань студентів

  • УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ПЕДАГОГІКА – ДЖЕРЕЛО ІСТОРІЇ ПЕДАГОГІКИ УКРАЇНИ

  • Мета, зміст, форми виховання й навчання в українській народній педагогіці

  • Розділи української народної педагогіки

  • Народні прислів'я та приказки

  • Колисанки

  • Жартівливі віршики та пісні

  • ВИХОВАННЯ, ПИСЕМНІСТЬ, ПЕДАГОГІЧНІ ІДЕЇ ПРАУКРАЇНЦІВ

  • Велесова книга як писемна пам'ятка праукраїнців

  • Писемність “неписемних" першоукраїнців

  • ВИХОВАННЯ, ШКОЛА ТА ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

  • Заснування й функціонування монастирських шкіл

  • Діяльність майстрів грамоти

  • Педагогічні пам'ятки Київського періоду

  • РОЗВИТОК НАВЧАННЯ, ВИХОВАННЯ, ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ (ДРУГА ПОЛОВИНА XIII-XV ст.)

  • СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ВИХОВАННЯ, ПЕДАГОГІКИ В ЕПОХУ УКРАЇНСЬКОГО ВІДРОДЖЕННЯ (XVI-XVIII ст.)

  • Острозька слов'яно-греко-латинська академія

  • Діяльність братських шкіл

  • Заснування школи при Києво-Печерській лаврі

  • Утворення та діяльність Київської колегії, надання їй статусу академії

  • Січові (запорозькі) і козацькі школи. Полкові й сотенні школи гетьманської України

  • Діяльність Глухівської музично-співацької школи та спеціальної адміністративно-старшинської школи

  • Діяльність українських просвітителів і педагогів

  • Заснування головних і малих народних училищ

  • ГОЛОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ОСВІТИ ТА ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ XIX – ПОЧАТКУ XX ст.

  • "Статут гімназій і училищ, підпорядкованих університетам" (1828)

  • Становлення й розвиток університетської освіти
  • Стан жіночої освіти

  • Діяльність недільних шкіл

  • Колегія Павла Галагана

  • Заснування першого дитячого садка в Києві

  • РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОГО ШКІЛЬНИЦТВА ТА ПЕДАГОГІКИ В 1917-1919 pp.

  • та II Всеукраїнські учительські з'їзди, Всеукраїнський учительський професійний з'їзд

  • СТАН РОЗВИТКУ ОСВІТИ ТА ПЕДАГОГІКИ УКРАЇНИ У 20-80-ті pp. XX ст.

  • Розвиток національних шкіл за часів українізації

  • Педологія як наука. Представники та напрями розвитку вітчизняної педології

  • Розвиток освіти в 30-ті pp. XX ст.

  • Школа та педагогіка в передвоєнні, воєнні та перші повоєнні роки

  • Підготовка педагогічних кадрів

  • Особливості розвитку освіти в 50-ті pp. XX ст.

  • Радянська школа в 60-ті pp.

  • Стан освіти в 70-80-ті pp. XX ст.

  • ВІДРОДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ВИХОВАННЯ, ШКОЛИ, ПЕДАГОГІКИ В ПЕРІОД СТАНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ

  • Державна національна програма "Освіта " (Україна XXI ст.)

  • Національне виховання дітей і молоді

  • Нормативно-правові документи, що регулюють діяльність системи освіти