Пробудження Богині Лабіринту
Двері захлопнулися. Всі зупинилися біля порога, продовжуючи триматися за руки, хоч вітер залишився за товстими стінами маяка.
Елефторіос Смитракіс зняв навушники. Він сидів за довгим столом і з подивом дивився на них. Його рука з олівцем продовжувала бігти по листку паперу, ставлячи кабалістичні знаки коду. Алекс деякий час ворушив губами, але не міг вимовити ні слова. Тиша приголомшила його. Кам'яні стіни і подвійні шибки на вікнах маяка відрізали присутніх від реву хвиль і вітру так несподівано, що лише через деякий час вони почули глухий шум моря.
— Що сталося? — запитав, встаючи, Смитракіс.
— Містер Гордон пішов півгодини тому на пристань і не повернувся. Ми думали, що може він у вас. — Джо зробив паузу. — Чи не було його тут?
— Ні, — Смитракіс захитав головою. — Він не повинен був іти туди сам. — На лиці в нього з’явився вираз такого сильного занепокоєння, що Джо швидко сказав:
— Ми зараз туди підемо. Напевно, він знаходиться на борту яхти і чекає, поки припиниться вітер. Він переживав, щоб вітер не порвав тросів.
Смитракіс одів навушники і сказав щось по-грецьки в маленький мікрофон. Почекав, потім знову сказав кілька слів. Після цього він зняв навушники.
— На жаль, я не можу звідси відійти. — Він явно нервував. — Я повинен кожних п’ять хвилин доповідати про готовність радіостанції і обладнання маяка. Але вам треба туди іти. Може він впав і потребує допомоги. Там дуже небезпечно сходити, коли віє цей вітер.
Смитракіс замовк. Ніхто з присутніх не відізвався. Телеграфний апарат на столі тихо шумів, виштовхуючи з себе білу смужку паперу. Смитракіс автоматично відірвав кінець стрічки і, не дивлячись на неї, почав пересувати папір пальцями.
— Прошу мене повідомити, коли містер Гордон знайдеться, добре? — трохи безпорадно сказав він. — Я… я не можу звідси відійти. Ми складаємо присягу. Там, на морі, — він показав на вікно, за яким в темноті перемістилася полоса світла, — також хтось може бути в небезпеці. Зрештою, у вас є четверо мужчин. Ви попадете на пристань, правда? Звідси наліво веде стежка. її дуже добре видно.
— Ходім! — Алекс повернувся на місці. — Ми зразу повідомимо вас, коли містер Гордон знайдеться. Може, він уже повертається до бараку?
Він посміхнувся до молодого грека, котрий знов сів за стіл і одів навушники, але й далі з неспокоєм дивився на них, поки вони по черзі виходили, занурюючись знов у гуркіт бурі.
Хоч важко було собі це уявити, вітер ще посилився. Біла стежка, що бігла до пристані, виразною рискою тягнулася до грані, з-поза якої долинав шум моря.
— Обережно! — Джо зупинився за кілька кроків до краю. — Всі лягайте! — Не будучи певним, що всі його почули, він ліг на землю і потягнув за собою Кароліну.
— Залишся тут. — Він почав повільно підповзати до прірви Якби не думка про Гордона, Джо мусив би признатися сам собі, що ніколи раніше не бачив подібного видовища в театрі природи. Освітлене невиразним світлом зірок море до самого горизонту виглядало як величезна ревуча, наповнена вируючою піною безодня, що вистрілювала біля підніжжя острова високими фонтанами води, і як спійманий звір рвалася вперед, видираючись на скелі. Джо глянув униз. За великою скелястою косою, що захищала пристань, вода була майже спокійна, а невелика блакитна яхта, прив’язана до кам’яного берега, плавно піднімалася й опускалася в світлі ліхтарика, яке ледве діставало туди, розпливаючись в навколишній темряві. Яхта була неосвітлена. Далі низько на небі, якраз за яхтою, яскраво світила спокійна зірка, велика і ясна. Джо оглянувся. Над островом через рівні проміжки часу пролітав промінь світла від маяка. Його охопило безглузде почуття подиву, що вітер не здуває того світла і не несе його в ревучу темряву, що насувалася на край прірви.
Дивлячись на яхту, Джо помахав ліхтариком в різні сторони і почекав деякий час. Підповзла Кароліна. Тепер вона лежала поряд, торкаючись його плечем.
Джо зробив ще кілька помахів ліхтариком, тоді повернув голову і побачив, що інші теж сигналізують. Всі лежали, висунувши голови за край прірви і ховаючись від пориву вітру, що, на щастя, віяв з боку моря, здуваючи їх на суходіл.
— Не відповідає! — закричала Кароліна, прикладаючи губи йому до вуха. — Що будемо робити?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Пробудження Богині Лабіринту» автора Джо Алекс на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ одинадцятий Пробудження Богині Лабіринту“ на сторінці 1. Приємного читання.