Розділ одинадцятий Пробудження Богині Лабіринту

Алекс провів ліхтариком по краю прірви. Десь тут повинна бути перша сходинка спуску на пристань. Побачив її неподалік від себе.

— Треба іти туди, — крикнув він і подумав, що людина, яка в тих умовах відважиться зійти вниз до пристані, забратися на яхту, а потім повернутися назад, ризикуватиме життям.

Вітер раптом притих.

— Треба зійти туди! — крикнув Карузерс, відповзаючи на четвереньках і встаючи. — Я збігаю по линви! Без страховки туди йти небезпечно. Почекайте на мене.

Він повернувся і заточуючись побіг до бараку. Алекс підтягнувся на руках і спустив ноги вниз, намацуючи ногами сходинку, тоді випрямився, притулившись до скелі і тримаючись за виступ.

— Джо! — Кароліна закричала так голосно, що її крик прорвався через шум хвиль і свист вітру. — Джо! Почекай!

— Освітлюйте мені дорогу! — закричав у відповідь Алекс, намагаючись перекричати новий порив вітру. — Я йду вниз. Він може бути там поранений. Коли Карузерс принесе линви, зв’яжіть їх!..

Джо зійшов на одну сходинку вниз, відвертаючи голову, тому що його засліпило проміння ліхтариків, скерованих на нього. Він притиснувся до скелі, намагаючись подивитися вниз. Адже він уже ходив туди кілька годин тому. Ходив по вигідних кам’яних сходах, видовбаних прямо в майже вертикальній стіні. Тепер на них скаженів ураган.

Алекс хотів зробити ще один крок, але вітер ніби чекав на це. Джо з розпачливим зусиллям розпластався на стіні, чіпляючись пальцями за гладеньку поверхню.

Він напружив мускули. Вже. Секунда відносної тиші. Зробив два швидких кроки і знов притиснувся до сухої теплої поверхні каменя. Потім глянув вверх. Світло ліхтариків світило вже з більшої відстані, ніж Джо думав. Там вгорі лежала Кароліна і дивилася в прірву. Кароліна, яка знала його так давно, яка любила його, і яка розуміла його менше від других людей. Може не вірила, а може просто не помічала того, що небезпека для нього є тим, чим для інших є відпочинок. А може, в її спокійному світі не було місця для небезпеки, і тому вона не хотіла про неї чути.

Вітер дув безперервно, здушуючи віддих і зв’язуючи рухи. Алекса огорнула тиха радість. Може тепер Кароліна зрозуміє? Адже вона боялася за нього, він про це знав.

Новий могутній порив мало не зіпхнув його в прірву. Джо з подивом усвідомив, що хвилину тому він не думав про те, де знаходиться, і забув навіть про Роберта Гордона. Він ще раз глянув угору. Білі очі ліхтариків були вже далеко. Розпластаний на скелі Джо приглядався до дороги, яку йому ще треба було пройти. Яхта була несподівано близько. Десять… одинадцять… дванадцять сходинок, які в цьому місці були трохи ширшими і виходили прямо на набережну.

Вітер притих. Джо зірвався з місця і нахилившись збіг вниз. Новий порив вітру збив його з ніг. Джо підтягнувся на руках і встав на коліна. Не підводячись, він перетнув набережну, на яку час від часу вискакували плоскі язики води, і наблизився до яхти. Тоді вийняв із пазухи ліхтарик, засвітив його і посигналізував вгору. Непорушні світлі цятки вгорі швидко зарухалися.

Яхта була непошкоджена. Обидва канати цілі. Скеляста коса, що захищала пристань від штурму хвиль, приймала на себе також напір вітру. Тут, внизу, над водою було трохи спокійніше, ніж нагорі. Джо глибоко вдихнув повітря і стрибнув на борт, хватаючись за шнур релінга.

Палуба була порожня. Джо відчинив дверцята і піднявся на мостик. Знайшов головний вимикач, включив освітлення і розглянувся по палубі. Ті, наверху, напевно, все це бачать. Бачать, що Джо вже на яхті, але розуміють, що Гордон не освітив корабель і починають здогадуватися, що його тут нема. Але чи й справді його тут не було?..

По акуратних, встелених червоним хідником, сходах Алекс зійшов до спальної каюти. Нікого. Відчинив шафу і заглянув, відчуваючи, що те, що він робить, є нонсенсом. Роберт Гордон не міг сам себе зачинити в шафі…

— Містер Гордон!.. — Тиша. — Містер Гордон!..

Джо вийшов у коридор. Треба було обшукати всі приміщення, хоча він уже був певен, що Гордона тут не знайде. Світло на яхті не було пошкоджене. То чому мав би сидіти в темряві?

Джо заглянув до маленької елегантної ванни і до кухні. Далі була ще одна каюта і ще одна. Він відчинив стальні дверцята в кінці коридорчика. Там був двигун. Нікого Подивився по закутках, підняв кришку якогось великого ящика, розуміючи при цьому всю абсурдність своєї поведінки. Нікого. Алекс повернувся на мостик. Десь тут мав бути вимикач прожектора. Він зійшов на палубу. Прожектор був обертовий і розміщувався над дахом. Джо повернув його в бік набережної. Хотів мати добре освітлену дорогу. Потім він повернувся на мостик і почав по черзі включати всі вимикачі. За третім чи четвертим разом прожектор загорівся.

Алекс зійшов на палубу і подивився вверх. Сходи були тепер освітлені як вдень. З гори покотився камінь, пролетів через промінь прожектора і впав у воду. Джо здригнувся. Йому здалося, що камінь мав колір крові. Він зітхнув. Давалася взнаки втома від подорожі.