Розділ одинадцятий Пробудження Богині Лабіринту

Він замовк.

— Як то нема? Мусить там бути. Адже ніде інде його теж нема.

То був високий голос Памели.

— Давайте подивимося, чи його нема на маяку! — крикнула Мері. — Він повинен там бути! Правда, професоре?

Гуго Лі завагався на долю секунди, але час був достатній, щоб Алекс зрозумів, як важко дається професорові брехня, навіть вимушена.

— Так! Ходім! — Лі оживився. — Він мусить там бути! Ясна річ.

Всією групою вони почали обходити барак.

— Я все-таки загляну. — Меллоу зупинився. — Потім я вас наздожену. Ідіть! Може, Смитракіс помилково замкнув його. Міг завести його до бараку, а потім побігти назад до себе.

Несподівано вітер затих, дмухнув два-три рази і затих остаточно. Море продовжувало гриміти.

— Чому ми нічого не робимо? — Професор намагався говорити спокійно. — Ходімо на маяк. Він може щось знати.

З темряви винирнула міцна присадкувата постать.

— Його нема. Ходім! — Меллоу пішов до маяка. Всі пішли за ним і наздогнали його перед кованими дверима кам’яного будинку, над яким безперервно крутилася сліпуча біла смуга світла.

Смитракіс сидів в тій самій позі, в якій вони його залишили.

— Його не було? — запитав Алекс.

— Як так? — грек зірвався з місця. — Він не знайшовся?! Боже милосердний…

Він розпачливо зняв навушники і поклав їх на стіл. Рушив до дверей, але зупинився і подивився на стіл.

— Я не можу відійти звідси. Якраз триває акція рятування рибальского катера. Я направляю туди кораблі. Катер пошкоджений і може зараз затонути. Море дуже розбурхане. Я не можу. Ви всюди шукали?

Меллоу мовчки махнув головою.

Професор розвів руками. Він був дуже блідий. Тут, при світлі сильних електричних лампочок, Джо побачив, як сильно змінилося лице вченого на протязі останньої години.

— Тут десь можуть бути місця, де ми не шукали. Він повинен десь бути!