Розділ одинадцятий Пробудження Богині Лабіринту

— Цей проклятий вітер діє мені на нерви… А потім ще й Гордон! Не міг собі вибрати кращої погоди для прогулянок або закріпити яхту зразу. І це називається відпочинком?..

Джо помітив чоловіка, що спускався по сходах вниз, тримаючись однією рукою за скелю. Чоловік був перев'язаний в поясі линвою, кінець якої зникав угорі на краю прірви. Карузерс.

Алекс чекав, дивлячись то на нього то на здиблені гори води, що переливалися через кам’яну косу. Незабаром Карузерс зійшов на набережну і стрибнув на палубу.

— Що?

Джо розвів руками. Потім показав на чорну воду пристані.

— Якщо впав за борт, то не могло його винести за косу. Вітер дує з моря.

Вони спрямували свій прожектор на темну розхвильовану поверхню. Карузерс підійшов до релінга і, висунувшись за борт, уважно дивився в море.

— Ті, наверху, це бачать, — подумав Джо, — і розуміють, що ми його шукаємо. Але де ж він є? Не міг же він заблудитися. Щось мусило з ним трапитись. Я не хотів би, щоб він втопився. Біле обличчя в світлі прожектора… Бр-р!.. Мокрий труп. І страшенно важкий. Я вже таке бачив. Чому утопленики такі важкі? Може, вода? Щось з ним мусило трапитися. Міг впасти, коли сходив вниз. Але тоді лежав би на березі. Я б його побачив.

Прожектор блукав по хвилях. Напружуючи погляд, Алекс і Карузерс мовчки дивилися на поверхню води, що плавно піднімалася і опускалася.

Джо відірвав погляд від темної затоки і знов подивився вверх. Вона там, його жінка. Чи любить вона його? Кароліна каже, що ні. Але хто може знати? Може його любити, хоч любить також і його гроші. Одне другому не шкодить. Як би там не було, ситуація для неї жахлива. То був її супруг, чоловік, з яким вона жила, спала… Чому я так думаю: був? Адже, може ще нічого не сталося. Бувають випадки, що всі впадають у паніку, а виявляється, існує якась елементарно проста розв’язка. Може, сидить тепер у бараку, п’є чай і дивується, що ми гуляємо вночі, за такої кошмарної погоди. Боже, як виє цей вітер там, над морем.

— Нічого! — спокійно закричав Карузерс. — Його тут нема, хіба що прогулюється по дну. Вода постійно бурлить і тече до виходу з затоки й назад. Повертаймося. Йому могло стати погано десь там, наверху, або могло щось з ним статися по дорозі назад.

Він відійшов від релінга і наблизився до Алекса.

— Що б я особисто не думав про такі примусові прогулянки під час урагану і про того блазня з його турботою про яхту, мені здається, що ми робимо не те. Якщо він втопився, то вже не воскресне. Але якщо він там, наверху, і чекає допомоги, то ми робимо помилку, стоячи тут. Раз його нема на яхті, повертаймося.

Джо кивнув головою і направив прожектор на сходи.

— Ходім!..

Вони стрибнули на землю, і Карузерс подав Алексові кінець линви.

— Вітер, здається, слабшає.

Вони зупинилися і послухали. Море гриміло, як і раніше, але виття вітру й справді ослабло. Пішли догори, один за другим, тримаючись за линву. Дорога назад здалася Алексові значно коротшою, ніж сходження. Одночасно в ньому наростав неспокій. Це було дивним. Всі вони були дивні. Меллоу, який пробував продовжувати розмову про печери тоді, коли дружина Гордона почала хвилюватися; Карузерс, з його утопленицькими жартами…

Коли вони вибралися нагору, вітер був ще дуже сильним, але вже явно здавав позиції.

— Там його нема, — сказав Карузерс.