Розділ «2.5. Логіко-семантичні та формально-логічні концепції істини»

Temporis filia Veritas - Істина - донька часу. .

Естетика виникла від слова "прекрасне", етика - від слова "добре", логіка - від слова "істина".

Г. Фреге

Термін "істина" належить до головних у гносеології та логіці.

Істина (істинність) - властивість висловлювання за його змістом, що зумовлена:

- гносеологічною характеристикою (відповідність змісту висловлювання дійсності);

- семантичною характеристикою (уточнення контекстів - прагматичних, історичних, психологічних, тощо), за якими ми визначаємо істинність

- логічною характеристикою (через визначення логічної структури висловлювання або його відповідності фактичним даним).

Протилежністю істини (істинності) є хиба (хибність).

Хибність (хиба) (Лат. falaitas) - неістинне висловлювання, тобто властивість певного висловлювання не бути істинним за змістом. Це друге значення істинності, яке формально приписується певному висловлюванню, тобто висловлювання А має два значення істинності: 1) істинно (і), 2) хибно (х).

Арістотель уперше надав терміну "істина" два смисли: 1) гносеологічний - відповідність змісту певного висловлювання дійсності ("Не тому ти блідий, що вважаєш себе блідим, а саме тому, що ти насправді блідий, отже, ми, які стверджуємо це, кажемо правду", - зазначав він у "Метафізиці"); 2) логічний (формальний) - узгодження висловлювань між собою. Логічний смисл терміна "істина" Арістотель визначив у такий спосіб: "Істинне висловлювання стає передумовою для виведення нових висловлювань, які також стають істинними, якщо виводити це висловлювання із попереднього істинного висловлювання за певними правилами виведення". Ця логічна форма виведення висловлювання з істинних висловлювань (засновків), що логічно зумовлює його істинність, отримало назву умовиводу (див. 3.4.3).

Арістотелівське розуміння сутності істини в історичному розвитку філософії (гносеології та логіки) набуло нових інтерпретацій, а також виявилося чітке відокремлення гносеологічного і логіко-семантичного аспектів трактування істини та виникнення нових концепцій істини.

У гносеології термін "істина" має значення об'єктивного знання про дійсність, що пізнають, про об'єкт, який досліджують. Можливості суб'єкта пізнання отримати об'єктивне, достовірне знання про об'єкт пізнання конкретизується в термінах "абсолютна істина", "відносна істина".

Абсолютна істина (лат. absolutus - безумовне) - повне, вичерпне знання про об'єктивний світ загалом; повне вичерпне знання про окремий об'єкт пізнання.

Відносна істина - знання, яке отримане на певному історичному розвитку людства; часткове, обмежене знання про окремий об'єкт пізнання.

У логіці термін "істина" набув нових смислів унаслідок введення понять "логічна істина", "фактична істина", "семантична істина", "істиннісне значення висловлювання". Терміни "логічна істина" і "фактична істина" в контексті сучасної логічної семантики мають те саме значення, що й терміни "істина розуму" та "істина факту", якими оперував німецький філософ і логік Г. Ляйбніц з метою розмежування аналітичних (необхідних) і фактичних (емпіричних, випадкових) істин.

Аналітична істина - логічна характеристика висловлювання, яку визначають через виявлення внутрішньої структури висловлювання і зв'язків між його елементами на підставі законів логіки й незалежно від емпіричного досвіду людей. Наприклад, вираз "Сніг є або білим, або не білим" має значення аналітичної істини, тобто його істинність детермінована лише формально-логічною побудовою і не залежить від змісту виразу.

В сучасній логіці термін "аналітична істина" має те саме значення, що й логічна істина (про це далі).

Фактична, або емпірична (грец. - досвід) істина (істинність) - логічне значення висловлювання, яке встановлюють унаслідок визначення його відповідності дійсності (фактичним даним) на підставі емпіричного пізнання світу.