Коваль повернувся до кабінету Струця, який розмовляв із Ніною Барвінок, коли тому вже допекло до живого.
Худорлявенька жіночка на запитання відповідала короткими «так», «ні» або «не знаю» і покірно погоджувалася, коли старший лейтенант зауважував їй на протиріччя. Вона була вкрай пригнічена загибеллю Журавля, і виклик до міліції став для неї нелегким випробуванням.
— Чим ви доведете, що пішли першою і сказали, нехай каву беруть самі, коли закипить чайник?! — уже підвищеним тоном питав Струць.
Друкарка скривилася: мовляв, чим я можу довести?! Побачивши Коваля, вона ще дужче зіщулилася на стільці і нижче опустила голову.
Дмитро Іванович примостився у кутку, бо кабінетик Струця був тісний для трьох. Він з докором поглянув на його господаря. Кому-кому, а старшому лейтенантові добре відомо, що доводити має дізнавач і слідчий і цього не можна вимагати від підозрюваної. Але він нічого не сказав, щоб не ставити старшого лейтенанта в незручне становище. Та й, глянувши на Струця, полковник зрозумів, що той сам не радий своїй помилці, але не наважується відразу її виправити, аби не акцентувати на цьому увагу.
— А Журавель або Павленко чули ваші слова? — вже спокійніше спитав Струць.
— Не знаю, — коротко відповіла друкарка.
— Скажіть, Ніно Василівно, о котрій годині ви того вечора пішли з квартири Журавля? — поцікавився й собі Коваль. — Майте на увазі, вам не треба виправдуватися і доводити. Просто змалюйте нам обстановку того вечора, — додав він, скоса глипнувши на старшого лейтенанта.
Друкарка не приховувала, що у Журавля гостювали вона і Павленко. Отже, хто пішов перший, а хто залишався з господарем, стало головним питанням дізнання, і полковник, зрозумівши, що старший лейтенант це ніяк не з’ясує, вирішив допомогти.
Друкарка на секунду підвела голову і, не помітивши у погляді Коваля тих гнівних іскорок, якими щойно обсипав її вусатий старший лейтенант, підбадьорилася.
— До хвилини не пам’ятаю, — відповіла жінка. — Додому прийшла близько дев’ятої, але дорогою заходила у продуктову крамницю на Лівобережному. Потім у гастрономі купувала яблука. Дмитрику моєму потрібні фрукти, а яблука були недорогі. Стояла з півгодини.
Струць з подивом глянув на жінку, яка щойно відповідала йому лише одним-двома словами, а тепер отак розбалакалась.
— Що ж виходить? — повторив своє запитання Коваль. — Якщо відкинути час, витрачений у крамницях… Більше ви нікуди не заходили?
Барвінок похитала головою.
— Крамниці забрали у вас скільки часу?
— Близько години.
— Дещо купили на Лівобережному масиві. А яблука? У якому гастрономі?
— Яблука близько дому, у гастрономі «Славутич».
— А час на дорогу? — підказав Струць. — Чим ви їхали від Журавля? Чи пішки йшли?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «…І жодної версії! » автора Кашин В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „7“ на сторінці 1. Приємного читання.