Розділ «7»

— Антон Іванович, як завжди, був веселий, радів, не знав, бідолашний, що його чекає… Випив багатенько. Павленко теж випив і, як завжди, був занудний. Він тяг своє вічне «зрозумій мене правильно» і з кожною чаркою ставав усе похмурішим. А потім сказав мені: «Нінко, налий кави, мені і нашому майбутньому мільйонерові, чорт його візьми! Бо ми сп’яніли!»

Із словами «Антончику, любий, зрозумій мене правильно, не кривдь» поліз до нього цілуватися.

Ковалеві раптом учувся захоплений вигук завідуючого лабораторією: «Скільки одержав би? Багато, дуже багато!.. У грошах? Не злічити!»

Дмитро Іванович на секунду вимкнувся з реального зовнішнього світу, від усього, що його зараз оточувало. Очі цієї секунди нічого не бачили, мозок реагував тільки на голос Василя Ферапонтовича, який тоді від хвилювання зірвався і став схожим на писк комара:

«Скільки одержав би? Багато, дуже багато… У грошах?.. Не злічити!»

І тут-таки подумав: «А хто тепер ці гроші одержить? Журавель помер. Робота зроблена, і впровадить її вже інститут як винахід усього колективу. У всякому разі, не одного Павленка? Треба поцікавитися, що пише Журавель у своєму рукописі, чи згадує про участь Павленка? Певно, що не згадує, — відповів сам собі полковник, — адже у заголовку є тільки один автор: А.І.Журавель».

— Значить, ви налили чайник, поставили на плиту, — далі цікавився Коваль подіями того трагічного вечора, — відкрили газ і запалили його. Запалили? — перепитав жінку.

— Запалила.

Кожне слово полковника Ніна Василівна супроводжувала кивком.

— Чим?

— Сірником. Є електрозапальничка, але я люблю сірником.

— А потім повернулися до кімнати і раптом вирішили негайно йти додому, чому? Ви не любите каву?

— Ні, люблю.

— Чого ж на цей раз відмовилися? Вдома у вас є кава?

— Зараз немає.

— То чому ви раптово змінили своє рішення? І чи раптово? Схоже, що ви й не збиралися пити.

Ніна Василівна не знала, що відповісти.

— Ви заздалегідь взяли із серванта не три, а дві чашечки для кави і поставили на стіл.

Не дочекавшись відповіді, Коваль продовжив:

— А чому, коли ви вирішили не залишатися, на каву для двох маленьких налили такий повний, по вінця, чайник?