Розділ «7»

— Я завжди наливаю повний… Як кожна господиня…

— Кожна?

— Принаймні я так звикла. У нас на кухні колонка… гаряча вода завжди потрібна…

Полковникові весь час здавалося підозрілим, що жінка не питає, як загинув Журавель, така близька їй людина. Може, старший лейтенант проговорився, поки його не було, і вона уже все знає? Навряд!.. А можливо, на Русанівку бігала? Але ж і на Русанівці подробиць не знають. Та ні, не знає, інакше трималася б не так спокійно. І він вирішив не грати на її необізнаності і поговорити відверто.

— Ви не питаєте, як загинув ваш друг. Вас це не цікавить?

— Яка різниця… — гірко промовила жінка. — Його не вернеш…

Тепер з кожною хвилиною у Ніни Василівни наростала якась неясна тривога. В чому справа, вона не розуміла і пильніше вглядалася в Коваля, навіть озирнулася навколо, намагаючись второпати, що її так тривожить.

— Я розумію вас, — погодився полковник. — Але для нас все має значення… Антон Іванович Журавель отруївся газом, — сказав він після короткої паузи. — Вода з переповненого чайника, який ви поставили на плиту, вихлюпнулася і залила вогонь. Газ, не згоряючи, пішов у приміщення. Ніхто не здогадався перекрити його… Що ви можете на це сказати?

Якби небо впало на голову, жінка не була б так приголомшена. Вона враз поблідла, заплющила очі і, здавалося, знепритомніла.

Коваль кивнув на графин, що стояв на столі, і старший лейтенант Струць кинувся наливати воду в склянку.

Але друкарка швидко опритомніла.

— Боже мій, — пробурмотіла вона, — навіщо я тоді спішила! Чому?! Адже могла ще побути! Напоїла б їх кавою. А з яблуками та крамницями встигла б!.. Тепер усе життя буду каратися… Який гріх на душі! Це я винна, я! Ах боже мій, стара дурепа!

Якби не трагічність події, здавалося б кумедним, як молоденька жіночка таврує себе «старою дурепою».

— Заспокойтеся, Ніно Василівно, — зупинив її лементування Коваль. — Вас ми ні в чому не обвинувачуємо.

При цих словах Барвінок кинула на полковника обурений погляд. До чого тут чиєсь обвинувачення?! Вона сама себе звинувачує, сама карається!

— Ніно Василівно, скажіть, — питав Коваль, — ви знали, що й Павленко брав участь у винаході? У інституті сказали, що ідею взагалі, можливо, подав Вячеслав Адамович. А Журавель тільки розробив. Вам нічого про це не відомо? Якщо це правда, то Павленко теж став би якщо не «мільйонером», як вважають, то хоч «напівмільйонером», а можливо, й повним господарем винаходу?.. Що ви на це скажете, Ніно Василівно?.. Він і тоді здавався б вам таким жалюгідним, як зараз?

У вухах Коваля ще звучав писклявий голос Василя Ферапонтовича.

Друкарка мовчала. Щось говорити вона не мала сил.