Розділ «17. Розвиток України у період між Першою та Другою світовими війнами»

17.1. Період нової економічної політики (1921-1928)

На початку 20-х років тоталітаризм проявився не тільки в політиці "воєнного комунізму", айв усуненні від політичного життя всіх сил, крім РКП(б). Культивування марксистсько-ленінської ідеології істотно впливало на перебіг усіх соціальних та економічних процесів.

Передумови запровадження непу.

Після революції на території колишньої Російської імперії утворилося тринадцять країн. П'ять із них (Естонія, Литва, Латвія, Польща і Фінляндія) стали незалежними. В інших, зокрема і в Україні, сформувалась і утвердилася радянська форма державності.

Оскільки сподівання на світову революцію не виправдалися, керівні кола Росії істотну увагу приділяли дипломатичному визнанню своєї держави. Було підписано кілька договорів: 28 грудня 1920 року - договір про воєнний і господарський союз між Росією та Україною, в якому наголошувалося на незалежності й суверенності обох держав і на необхідності згуртувати сили з метою оборони та в інтересах господарського будівництва; 18 березня 1921 року. Ризьку мирну угоду з Польщею, за якою західноукраїнські землі залишались у складі Польщі. У 1921 р. було укладено угоду між Росією і Туреччиною про дружбу і визнання кордонів, а 2 січня 1922 року аналогічну угоду уклала з

Туреччиною Україна. У квітні - травні 1922 року до складу російської делегації на Генуезьку конференцію було включено X. Раковського. 16 квітня 1922 року радянська делегація уклала в Рапалло рівноправний договір між РСФСР і Німеччиною, який у листопаді того ж року було поширено на Україну та інші республіки.

Воєнні дії на території України протягом 1914-1921 рр. майже вщент зруйнували народне господарство. У 1921 р. вироблялося лише 5 % довоєнної кількості металу, 4 % - продукції машинобудування, збір зерна знизився проти 1913 р. уп'ятеро. Загальні збитки сягнули 10 млрд золотих карбованців.

Ситуацію погіршив голод 1921-1922 рр. Кількість голодуючих зростала і досягла наприкінці 1922 р. 5,6 млн, тобто від голоду потерпало 25 % жителів України. Лихо охопило величезну територію України та Поволжя. Загалом голодувало понад 30 млн. Однак у Росії голод був офіційно визнаний, а в Україні - ні. Оскільки на Лівобережжі й Правобережжі невеликий урожай було зібрано, хліб з України поставляли у Росію. Від 1 серпня 1921 року до 1 серпня 1922 року з України вивезли 10,6 млн ц зерна. Крім того, Україна надавала допомогу понад 400 тис. переселенцям з Росії, хоча сама була у скруті: на півдні України голод набув катастрофічних розмірів, за офіційними (неповними) даними, в першій половині 1922 р. в Україні було зафіксовано 800 тис смертей від голоду.

У січні 1922 року. Раднарком УСРР виніс рішення про можливість вилучення у фонд допомоги голодуючим золота і срібла з діючих релігійних установ. Патріарх Тихон добровільно пропонував зробити це ще на початку 1919 р. Однак Ленін і Троцький, принижуючи авторитет православної церкви, відмовилися. У 1922 р. під слушним приводом церковні цінності були не лише розграбовані, а й продовжився наступ на саму церкву. Вилучені церковні цінності частково були розкрадені більшовицькими комісарами, частково продані на закордонних аукціонах, а до голодуючих кошти, отримані за них, так і не дійшли.

Опубліковано ("Известия КПСС". - 1990. - № 4) цілком секретний лист Леніна від 19 березня 1922 року для членів Політбюро з грифом "суворо таємно". У ньому зазначалося: "...Саме тепер і тільки тепер, коли в голодуючих місцевостях їдять людей і на дорогах валяються сотні, якщо не тисячі трупів, ми можемо (і тому повинні) провести вилучення церковних цінностей... найрішучішим і найшвидшим чином, чим ми можемо забезпечити собі фонд у декілька сот мільйонів золотих карбованців... Пізніше зробити це нам не вдасться, бо жодний інший момент, крім відчайдушного голоду, не дасть нам такого настрою широких селянських мас...". У листі про допомогу голодуючим не йдеться взагалі. Підсумовуючи сказане, Ленін писав: "Чим більше число представників реакційного духовенства і реакційної буржуазії вдасться нам з цього приводу розстріляти, тим краще". Вилучення цінностей проводилось варварськими методами. Так, 27 квітня 1922 року війська НКВС оточили Києво-Печерську лавру і відібрали силою з її церков унікальні ікони, ювелірні цінності з окладів ікон та ін. Було реквізовано золоту усипану дорогоцінним камінням ризу з чудотворної ікони "Успіння Божої Матері". З і 20 травня 1922 року з Лаври знову забирали цінності. Тоді ж вилучили цінні історичні речі з Михайлівського Золотоверхого монастиря (зокрема, образ "Усікновіння глави Великомучениці Варвари") і з інших церков. До липня 1922 року у церков та монастирів було конфісковано три пуди, три фунти і 75 золотників золота, понад 3105 пудів срібла, 125 крб золотом і 8615 крб сріблом, 856 діамантів (загальна вага - 1469 каратів), інші цінності. Зібрані церковні багатства було оцінено в суму понад 834 тис. крб золотом. Оскільки планувалося вилучити цінностей на сотні мільйонів крб, можна тільки здогадуватися, скільки було розікрадено більшовиками. Владу не зупиняло те, що більшість церковних общин збирали кошти та продовольство для надання допомоги голодуючим.

У процесі цих конфіскацій було знищено десятки тисяч священнослужителів. Тільки в Росії з 360 000 священнослужителів до кінця 1919 р. в живих залишилося 40 000 священиків, у 1921 р. ліквідовано 722 монастирі. Після декрету про вилучення церковних цінностей тільки в Москві та Петрограді за судовими вироками було розстріляно білого духовенства 2691, ченців-чоловіків - 1962, черниць та послушниць - 3447. Без суду загинуло майже 15 000 білого та чорного духовенства. Аналогічна політика проводилася і в Україні.

Трагедію голоду поглиблювала злочинна політика керівництва більшовиків. У 1922 р. 13,5 млн пудів українського зерна нового врожаю було продано за кордон, водночас від серпня 1922 року до січня 1923 року у сусідні республіки з України було вивезено 9 млн пудів зерна. Кількість голодуючих зросла до 3 709 556 душ, із яких майже 40 % становили діти. Лише половина цих дітей отримувала державну допомогу.

Нова економічна політика (неп).

Поштовхом до рішучих змін в економіці стали масові селянські заворушення в Україні й на Тамбовщині. На придушення Тамбовського повстання було кинуто 50 тис. червоноармійців, очолених М. Тухачевським. Більшовики вдалися до геноциду - масового знищення населення. Повстання 15 тис. моряків Кронштадта було жорстоко придушене армійськими частинами, доукомплектованими делегатами X з'їзду РКП(б).

Саме на цьому з'їзді було взято курс на нову економічну політику (неп) - перехід від управління народним господарством вольовими методами до регулювання його через ринкові відносини. Завдяки введеному продовольчому податкові замість продовольчої розкладки селянин отримав змогу на власний розсуд використовувати надлишки. Почався розвиток торгівлі, якому сприяла і здійснена висококваліфікованими спеціалістами грошова реформа (1924). Запровадження товарно-грошових відносин, легалізація приватної торгівлі та зміцнення фінансів стимулювали підприємницьку діяльність. Відбудові й розвитку економіки сприяв план ГОЕЛРО (затверджений у грудні 1920), згідно з яким у Південному економічному районі (Україна і частина прилеглої території Росії) планувалося ввести потужності на 560 тис. кв.

Розвиток вільного підприємництва й торгівлі, визнання приватної власності на дрібні й середні підприємства, надання концесій іноземному і приватному капіталу при збереженні державного керівництва економікою, важкою промисловістю, вимагало відповідної законодавчої бази, багатопартійності тощо. У Радянській країні цього зроблено не було, а отже, запланована модель економічного розвитку не мала майбутнього, що і підтвердили наступні події.

У серпні 1921 року було вироблено основні принципи перебудови промисловості в умовах непу. З метою зупинення спаду виробництва проводилася децентралізація управління, державні підприємства переводилися на "господарський розрахунок" і їм було надано право обмеженого збуту виробленої продукції, значну кількість підприємств було здано в оренду, нерентабельні закривали, реальністю стало матеріальне стимулювання робітників.

Метою непу було поступове будівництво соціалізму на базі багатоукладної економіки. Ленін визначав політичний устрій країни як державний капіталізм з панівною пролетарською владою, однією правлячою партією, що передбачало репресії проти всіх інакомислячих. Поєднання різних форм власності (наказ РНК УСРР від 9 серпня 1921 передбачав передачу дрібних підприємств в оренду кооперативам, комнезамам, артілям або приватним особам) дало змогу досягти певних зрушень у народному господарстві. В Україні в оренду було здано 5200 підприємств. Це становило майже половину діючого фонду. В результаті державна промисловість переходила досить швидкими темпами на ринкові відносини. Виробництво промислової продукції зросло вдвічі проти 1913 р., 65 підприємств на правах концесій було здано іноземним підприємцям, переважно підприємства гірничої та деревообробної промисловості. Як наслідок, виробництво предметів народного споживання у 1927 р. досягло довоєнного рівня. Було налагоджено фінансову систему - відновлено банки, кредитні установи, упорядковано податкову політику. У1922- 1924 рр. проведено грошову реформу. Забезпечені золотом нові гронті - червінці - допомогли зупинити інфляцію.

Важливим регулятором ринку в період непу стали біржі, що за багатоукладної економіки сприяло упорядкуванню товарного обігу, послаблювало спекуляцію, регулювало ціни на товари. Перша біржа була відкрита в Москві 29 грудня 1921 року. Вона мала виявляти попит і пропозицію на товари, полегшувати і впорядковувати товарообмін та пов'язані з ним операції. До кінця 1926 р. діяло 105 бірж. Постанова РПО (Рада праці і оборони) від 23.08.1922 р. трактувала біржі як позавідомчі громадські організації. Декретом РНК від 20 жовтня 1922 року для здійснення операцій із валютними цінностями утворено фондові біржі, які були фондовими відділеннями при найважливіших біржах. В Україні такі фондові відділи діяли при біржах у Києві та Харкові. Іноді біржі мали товарні секції (відділи) з відповідних груп товарів.