Розділ «17. Розвиток України у період між Першою та Другою світовими війнами»

Взагалі "справа" Тухачевського, Якіра, Уборевича та інших відомих воєначальників, яких у червні 1937 року було засуджено і розстріляно, до сьогодні оповита таємницею. Останнім часом частіше згадується версія, згідно з якою ідею знекровлення Червоної Армії шляхом організації провокації проти маршала М. Тухачевського висунув начальник імперського управління безпеки фашистської Німеччини Р. Гейдріх, який і організував фабрикування документів, які свідчили, що маршал і деякі його колеги перебувають у таємному зв'язку з групою німецьких генералів - противників нацизму, і що радянські і німецькі воєначальники намагалися захопити владу в своїх країнах. Через президента Чехословаччини фальшивка потрапила до Сталіна. За іншою вагомою версією, їх долю вирішив сам Сталін, який через свого агента, колишнього білогвардійського генерала Скобліна, підкинув німцям таку ідею. Внаслідок цього німці позбавилися небезпечних супротивників серед військових СРСР, а Сталін, як він вважав, усунув своїх політичних противників, а насправді ослабив збройні сили країни, якою керував, що і засвідчила війна 1941-1945 рр. За 15 місяців 1937-1938 рр, було заарештовано 36 760 командирів Червоної Армії і майже 4000 офіцерів флоту. До кінця 1938 р. розстріляно 13 із 15 командармів 1-го і 2-го рангів, 50 із 57 командувачів корпусів, 154 командири дивізій із 195, із 397 комбригів - 221. Із чотирьох флагманів флоту загинуло четверо, із шести флагманів 1-го рангу було розстріляно шестеро, із 15 флагманів 2-го рангу загинуло 9. Страчені всі 17 армійських комісарів 1-го і 2-го рангів, а також 25 із 29 корпусних комісарів. Із 97 дивізіонних комісарів було заарештовано 79, із 36 бригадних комісарів - 34. Було заарештовано третину воєнкомів полків. Більшість із них була розстріляна або загинула в таборах. Загалом було розстріляно 620 вищих воєначальників, із них 150, що працювали в Україні. Унаслідок таких репресій лише в суходільних військах не вистачало понад 10 000 командирів і 850 політпрацівників.

НКВС в Україні планував знищення священиків, тих, хто мав родичів за кордоном, іммігрантів із Галичини та ін. Місцями масових розстрілів стали Биківня та Бабин Яр (Київ), Рутченківське поле на околиці Донецька. За даними історика А. Антонова-Овсієнка, терор 1935-1941 рр. забрав понад 20 млн жертв. Скільки з них припадає на Україну (окрім втрат від голодомору 1932-1933 рр.), історична наука ще не визначила.

Отже, мета, якої прагнули мільйони людей, все позитивне, чого було досягнуто під час непу, перших п'ятирічок, було затьмарено соціальною незахищеністю, свавіллям і жорстокістю, які маскувалися деклараціями про права і свободи громадян, проголошеними Конституцією СРСР від 5 грудня 1936 року і Конституцією УРСР, яку затвердив Надзвичайний XIV з'їзд Рад України в січні 1937 року. Внаслідок боротьби з "ворогами народу" суспільство виявилося розколотим і деморалізованим, що й стало головною умовою для утвердження сталінського тоталітарного режиму в СРСР, зокрема і в Україні.