Навіть якщо керівник і не декларує таке ставлення, воно може виявлятися в процесі спілкування з підлеглим, у самому стилі спілкування, в яких-небудь невербальних проявах (у міміці, жестах, інтонації тощо). Для людини багато значить думка оточуючих про неї (особливо думка тих, кого вона поважає). Негативне або несхвальне ставлення приводить до втрати віри в себе.
Чинники виникнення безпорадності - відсутність успіхів в минулому досвіді, упередженість на залежності ефективності дій від випадку, а не від власних зусиль, упередженість на залежності успіху від зовнішніх обставин як особистісна характеристика - формують безпорадність і знижують пошукову активність людини при вирішенні складних проблем (рис. 7.8).
На практиці в більшості випадків поведінка людини має такі варіанти:
• 1) якщо людина остаточно не переконалася в неможливості впоратися із завданням, тобто ще не зовсім втратила віру в себе, то вона збільшує зусилля при вирішенні проблеми. Це трапляється тоді, коли негативний досвід її роботи незначний;
• 2) якщо завдання здаватиметься суб'єкту настільки складним, що він починає сумніватися в своїй здатності знайти правильне рішення і сприймає кожний результат як недосяжний, то спостерігатиметься безпорадність;
• 3) якщо суб'єкт переконається в тому, що завдання принципово не має рішення, то безпорадність також не виникає. Відповідальність за результати дій, суб'єкт покладатиме на зовнішні чинники - відсутність рішення, збіг обставин і тому подібне. Для самооцінки такі результати матимуть нейтральний сенс (тобто вони не впливають на самооцінку).
Багато що визначається тим, чи вважає людина, що завдання взагалі не має рішення, або, згідно з її міркуванням, воно не під силу лише їй. Набута безпорадність розвивається лише в останньому випадку.
Рис. 7.8. Чинники зниження пошукової активності людини при вирішенні складних проблем
Суб'єкт може навіть визнати, що завдання має рішення, але що таке завдання здатні вирішити лише люди, що мають спеціальну підготовку, якої у нього немає. Такої внутрішньої позиції вистачає, аби невдача в даному конкретному випадку не вплинула на поведінку і діяльність взагалі (рис. 7.9).
Якщо фахівець упевнений, що з такою проблемою не може впоратися ніхто (або, наприклад, що ця проблема не під силу нікому з вітчизняних фахівців), то невдача не приводить до формування безпорадності. Якщо ж він думає, що більшість його колег змогли б вирішити цю проблему, подолати труднощі, то така оцінка може привести до формування безпорадності і безсилля, до зниження активності і зменшення прагнення переборювати труднощі.
Невдачу в діяльності людина може вважати наслідком негативного і несправедливого ставлення до себе керівництва, людей і структур, наділених владою.
Таке ставлення знижуватиме мотивацію до діяльності, але у меншій мірі, ніж внутрішні стабільні причинні схеми (відсутність здібностей,
Рис. 7.9. Вплив ставлення людини до завдання на формування відчуття безпорадності
відсутність інтересу й ін.). За таких умов людина прагнутиме уникати контакту з такими людьми і структурами, які перешкоджають, несправедливо відносяться до суб'єкта діяльності.
Але іноді пояснення невдач впливом зовнішніх чинників може мати захисний характер. Апеляція на несправедливе, негативне ставлення до себе може бути механізмом психологічного захисту і приводить до самовиправдання власних невдач.
Апеляція на несправедливе, негативне ставлення оточуючих дає можливість легко пережити невдачу, у меншою мірою формує відчуття особистої безпорадності. Прагнення самовиправдатися, посилаючись на необ'єктивність, надзвичайну вимогливість керівника, на випадок і відсутність везіння, має захисний характер. Цими аргументами суб'єкт не лише прагне зняти з себе відповідальність, але і робить спробу захиститися від упереджень, які здатні перетворити безпорадність на стабільний стан. Приписування причин поразки (невдачі) несприятливим обставинам, які можуть змінитися, або упередженому ставленню керівника, сприяє збереженню віри в свої можливості.
Але такий спосіб психологічного захисту не є ефективним для самої людини, оскільки апеляція до зовнішніх чинників поразки (невдачі) не сприяє самоаналізу і роботі над собою.
Люди, у яких не сформувалася безпорадність, протягом свого життя неодноразово стикалися із завданнями різної складності і у них розвинулася стійкість до невдач. Таким чином, минулий досвід може підвищити стійкість до невдач і пошукову активність людини при отриманні складних завдань.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Організаційна поведінка» автора Новак В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Мотиви трудової діяльності“ на сторінці 5. Приємного читання.
