Розділ «3.2. Рани»

Одночасно із дозріванням грануляційної тканини відбувається епітелізація рани:

• починається у перші години після пошкодження;

• швидкість залежить від міграції і ділення клітин;

• епітеліоцити фагоцитують обривки тканин, фібрину і ексудату, продукують колагенолітичні ферменти (регуляція формування рубця), відмежовують пошкоджені тканини;

• запобігає зневодненню тканин рани, втраті електролітів і білків, інвазії мікробів;

• епітелій може "наповзати" на фібрин, лейкоцитарно- некротичний або інші шари грануляційної тканини.

Надійна епітелізація можлива лише при наростанні на повноцінну грануляційну тканину і збереженні між епітеліоцитами тісних зв'язків, що здійснюються за допомогою різних контактів: десмосом, замикальних пластинок, факторів адгезії.

Ступінь епітелізації тісно пов'язана із дозріванням грануляційної тканини і обумовлена обміном речовин, трофікою, ступенем бактеріального забруднення і вірулентністю флори.

Епітелізація закінчується на 7-10-у добу, а за 10-15 діб зменшується товщина новоутвореного епітелію. Проте, може відбуватися і затримка епітелізації, ранній склероз грануляцій. При цьому волокна і основна речовина розбухають і перетворюються у фіброзну бідну на клітини і судини тканину. Важлива умова нормального ходу загоєння рани – чітка синхронізація процесу епітелізації і дозрівання грануляційної тканини.

Отже, в динаміці ранового процесу видно три періоди:

1. Розплавлення некротичних мас і очищення від них ранового дефекту через запалення.

2. Проліферація сполучнотканинних елементів з формуванням грануляційної тканини.

3. Фіброз грануляцій, утворенням рубця і епітелізація останнього.

Під час пошкодження відбувається засіянності рани мікрофлорою, на що організм може реагувати розвитком інфекції. Серед збудників ранової інфекції зустрічаються стафілококи (золотистий та епідермальний), стрептококи (Streptococcus pyogenes), протей, кишкова та синьогнійна палички (псевдомонади), протей, цитробактер, ацинетобактер, клебсієли, бактероїди та інші клостридіальні (спороутворюючі) і некростридіальні (неспороутворюючі) анаероби, грибкова флора (Histoplasma. Candida, Cryptococcus) тощо (див розділ "Загальні питання хірургічної інфекції).

Пошкодження тканин "полегшує" прорив мікрофлорою природних бар'єрів організму. Мікрофлора розповсюджується в глибину тканин, в лімфатичні і кровоносні судини, чинить дію на перебіг запалення і на весь організм. Але, необхідна умова розвитку інфекції – різке порушення рівноваги між захисними силами макроорганізму і вегетуючою в рані мікрофлорою. Велике значення має концентрація мікробів в патологічному вогнищі. Критичним рівнем вважають 105 мікробних клітин/г тканини.

Фази ранового процесу

В перебігу ранового процесу відбувається зміна деструктивних процесів репаративними. Він може бути представлений у вигляді кількох фаз, що послідовно змінюють одна одну.

Класичною є пропозиція І.Г. Руфанова виділяти дві фази:

1. гідратації (набряк і очищення рани від мертвих тканин);

2. дегідратації (репарації і гранулювання).