Розділ «2.7. Загальні питання пластичної і естетичної хірургії»

Наявність птозу м'яких тканин оцінюють при вертикальному положенні тулуба пацієнта. Ступінь птозу м'яких тканин передньої черевної стінки визначає вибір виду абдомінопластики.

Техніка абдомінопластики передбачає поперечний розріз в низу живота, широке виділення шкірно-жирового клаптя до рівня краю реберної дуги, зміцнення м'язової стінки (створення дуплікатури апоневрозу), резекція надлишкової частини клаптя з максимальним видаленням тканин в центральній зоні, транспозиція (переміщення) пупка.

Основні умови для абдомінопластики – значний надлишок м'яких тканин в клубових ділянках з відвисанням шкірно-жирової складки ("фартуха") і достатня рухливість пупка і шкіри передньої черевної стінки при значній товщині підшкірного жирового шару.

Ліпосакція – ефективний метод хірургічної корекції контурів фігури. Це найбільш часта, нескладна і ефективна операція, яка дає помітний і стійкий результат.

За розташуванням і за особливостями метаболізму жирову тканину ділять на три види: підшкірна, підфасціальна і вісцеральна. Товщина і співвідношення цих трьох шарів вкрай різноманітні, істотно розрізняються в різних ділянках тіла і в значній мірі визначають контури людської фігури.

Покази – локальні форми ожиріння з порушенням контурів фігури. Найбільш часто у жінок зустрічається галіфеподібна деформація стегон, яку створюють жирові "пастки", розташовані на зовнішній поверхні стегон. Менш значними за розмірами, але не менш важливими за своїм впливом на лінію стегна є жирові "пастки", розташовані на внутрішній поверхні колінного суглоба. Ці "пастки", як правило, поєднуються з жировими відкладеннями, розташованими в області стегна, тазу, живота.

Основна мета операції – корекція контурів фігури. При цьому, обговорюючи з пацієнтом можливі результати операції, хірург має підкреслити, що головне завдання втручання – не створити ідеальну фігуру, а домогтися помітного поліпшення Ті порівняно з початковим станом. У пацієнтів зі значно збільшеною масою тіла вимагає окремого роз'яснення обставина, що ліпосакція спрямована саме на корекцію контурів фігури, а не на зниження маси тіла. При генералізованому ожирінні та неефективності консервативних методів лікування одномоментна або серійна ліпосакція може дати хороші результати. Особливість полягає у необхідності взаємодоповнення хірургічного і консервативного лікування і взаємопідсиленні їх ефекту, чому сприяє видалення в ході втручання великої кількості жирових клітин.

Розрізняють ліпосакцію малого (видалення до 2,5 л жиру), великого (2,5-5 л жиру) і надвеликого (понад 5 л жиру) обсягу.

Невеликі за обсягом операції (ліпосакція в двох-чотирьох зонах) можна проводити під місцевою анестезією і в амбулаторних умовах. При цьому жирову тканину інфільтрують 0,25% розчином лідокаїну з адреналіном у співвідношенні 1:200. Ліпосакція великого обсягу вимагає госпіталізації пацієнта на 1-3 дні. Операцію проводять під загальним знеболюванням в поєднанні з інфільтрацією тканин фізіологічним розчином натрію хлориду з адреналіном. Евакуацію жиру здійснюють через розрізи щкіри завдовжки 1 -1,5 см, розміщені симетрично, переважно у природних складок, у місцях, що максимально приховані одягом. Вакуумна система для проведення ліпосакції включає набір канюль. їх кінцева частина може мати один або три бічних отвори, що розташовані по колу. У комплект також входять приймач жирової тканини і вакуумний насос, що забезпечує постійне розрідження повітря до 1 атм. Інфузійну терапію проводять при евакуації понад 2 л аспіраційного вмісту.

При правильному підході ліпосакція є безпечною операцією. Проте, ситуація може значно ускладнитись при розвитку інфекційних ускладнень, яки можуть створити реальну загрозу для життя хворого. Всі ускладнення ліпосакції розділяють на загальні і місцеві (естетичні та медичні). До загальних ускладнень відносять анемію, жирову емболію і тромбоемболію. Місцеві ускладнення включають нагноєння рани, утворення гематоми і сероми, стійкі набряки гомілок і стоп, порушення чутливості шкіри в зонах ліпосакції, тромбофлебіт і некроз шкіри та підшкірної жирової клітковини. Найближчий результат ліпосакції оцінюють за 2-3 міс, коли стан тканин в зоні операції нормалізується. Остаточний результат визначають за 6-8 міс після втручання.

Омолоджуючи операції на обличчі. Виділяють наступні основні типи підтяжки тканин обличчя і шиї: просту (шкірну) шийно- лицьову, розширену шийно- лицьову (з обмеженим втручанням на глибоких структурах), комбіновану (з розширеним втручанням на глибоких структурах), підтяжку верхніх двох третин обличчя.

Стандартна підтяжка шкіри обличчя припускає виділення шкірно-жирового клаптя в межах трьох великих зон (скроневої, щічної і позаду-вушної) з подальшою підтяжкою глибоких структур (клапті поверхневої м'язово-фасціальної системи).

На вибір лінії розрізу шкіри впливають багато чинників: характер і розташування передньої лінії росту смуг, зачіска, переваги хірурга і т. п. Розріз, який використовується для підтяжки шкіри обличчя, має складну форму і найчастіше проходить в наступних п'яти зонах:скроневій; попереду-вушній, позаду- вушній, поперечний розріз в ділянці соскоподібного відростку, низхідний розріз на скальпі.

Формування шкірно-жирового клаптя. У ході цієї технічно складної і відповідальної процедури шкіру відсепаровують у межах волосистої частини голови позаду вушної раковими і в скроневій області – відразу під рівнем волосяних цибулин, на задній поверхні вушної раковини, в соскоподібного області та в зоні грудиноключично-соскоподібного м'яза – безпосередньо під шкірою, над слинною залозою і далі попереду на щоці і шиї – в підшкірному жировому шарі (при товщині жирового прошарку близько 2-3 мм).