Розділ «2.7. Загальні питання пластичної і естетичної хірургії»

1. Знижене естетичне почуттям.

2. Нормальне естетичне почуттям.

3. Непостійне естетичного відчуття.

4. Надвисоке естетичне почуттям.

5. Збочене уявленням про косметику свого обличчя.

Покази до пластичних операцій. Місцеві-незначний дефект

і деформація, нагноєння в ділянці втручання, стоматит, глосит, реґіонарний лімфаденіт, гайморит, запалення носу, носоглотки, щелеп та інших органів, які знаходяться поблизу ділянки оперативного втручання. Загальні – інфекційні хвороби, важкі розлади ШКТ, психічні порушення, гнійничкові захворювання.

Відновлення деформованих тканин і втрачених органів людського організму завжди було актуальним питанням у колі медико-соціальних проблем людства. Особливо складними для функціонального і косметичного відновлення є ушкодження голови та щелепно-лицьової області. Високий рівень травматизму, особливо руйнівна сила сучасної зброї, зростаюча кількість онкологічної та вродженої патології зумовлюють великий інтерес до пластичної хірургії як вчених – медиків, так і практичних лікарів.

Останні десятиліття характеризуються значним прогресом у розвитку пластичної відновлювально-реконструктивної та косметичної хірургії. Це пояснюється досягненнями в трансплантологи, новими відкриттями морфології, впровадженням сучасних біотехнологій та мікрохірургічних методів. Значно зріс інтерес, і підвищилися вимоги до результатів пластичних і косметичних операцій у населення.

Все це зумовлює необхідність поглибленого вивчення студентами та впровадження в практику методів пластичних операцій сучасних досягнень в області відновлювально- реконструктивної та косметичної хірургії

При плануванні та проведенні пластичних операцій на обличчі необхідні глибокі знання з анатомії, гістології, фізіології цього регіону, а також знання головних принципів і методів проведення пластичних операцій.

Естетична хірургія молочних залоз включає збільшуючу маммопластику; редукційну маммопластику; мастопексія (операції при опущенні молочних залоз), коррекцію деформацій сосково-ареолярного комплексу.

Збільшення молочних залоз включає п'ять основних методів:

1) ін'єкції напіврідких синтетичних матеріалів і власної жирової тканини:

• Введення синтетичних гелів. Силіконовий гель вперше почали вводити для збільшення молочних залоз в 1959 році. Ранні результати були часто хорошими, проте пізніше у більшості пацієнтів в місцях введення гелю розвивалися запальні зміни і з'являлися хворобливі ущільнення. Подальше вивчення даного методу показало, що його частими ускладненнями є міграція гелю і утворення хворобливих ущільнень. У всіх без винятку випадках введений в молочну залозу гель, незалежно від його різновиду, широко поширюється в тканини молочної залози і в великий грудний м'яз. При цьому межі його поширення точно не визначаються. Введення гелю може призводити до вираженого гнійного або гнійно-некротичного процесу в ранньому післяопераційному періоді. У деяких випадках нагноєння оточуючих гель тканин настає в пізніші терміни. Однак більш істотним є та обставина, що наявність гелю в тканинах молочної залози ускладнює діагностику її захворювань, у тому числі самого небезпечного – раку, і результати лікування стають значно гірше. У зв'язку з цим введення синтетичних гелів в молочну залозу в даний час заборонено у всіх країнах Західної Європи і в США.

• Введення жирової тканини. Особливе місце займає ін'єкційне введення в молочну залозу жирової тканини, взятої з організму пацієнтки. Створюючи прекрасний ранній результат, введений жир в подальшому може розсмоктуватися, тому даний метод широкого застосування не знайшов.

2) імплантаційна алопластика жирової тканини, взятої від трупів.

3) імплантація штучних молочних залоз (ендопротезів), виготовлених з синтетичних матеріалів.

Перші силіконові ендопротези молочних залоз почали використовувати в 1960 році. Вони були наповнені фізіологічним розчином натрію хлориду або силіконовим гелем. Перед операцією в положенні пацієнтки сидячи розмічають серединну лінію і субмаммарну складку, а також межі зони відшарування тканин, діаметр якої повинен трохи перевищувати діаметр протеза. Найбільш часто імплантацію ендопротезів виконують через субмаммарний, пахвовий (трансаксілярний), через – і періареолярний доступи. Для введення ендопротезів можуть бути використані і вже наявні післяопераційні рубці. Залежно від розміщення ендопротеза кишеню для нього формують над або під великим грудним м'язом. При розташуванні протеза під великим грудним м'язом, для попередження зсуву імплантату під дією її скорочень, формування порожнини завершують відсіканням великого грудного м'язу від місця його прикріплення до грудини і ребер. При правильному розміщенні протеза його центр, як правило, розташований в проекції соска.

Після ендопротезування молочних залоз, можуть виникати загальнохірургічні (серома, гематома, нагноєння рани, гіпертрофічні або келоїдні рубці) та специфічні (фіброзна капсулярна контрактура, розрив, дістопія і дефляція протезу) ускладнення.