Розділ «2.7. Загальні питання пластичної і естетичної хірургії»

4) реконструктивна маммопластика за рахунок пересадки ділянок тканин пацієнтки

Використання аутотканин, які не постачаються кров'ю. W.Reinhard (1931) здійснив вільну пересадку половини здорової молочної залози для збільшення недорозвиненою іншої. F.Burian (1934) виконав трансплантацію жирової тканини з субмаммарної ділянки. Пізніше стали використовувати жирову тканину, взяту з сідничної ділянки. Даний підхід дуже поширенний. Проте, розсмоктування значної частини жирової тканини, що позбавлена кровопостачання спричинило пошук нових рішень.

Пересадка аутотканин, що мають кровопостачання передбачає використання "клаптя", що включає прямий м'яз живота, торакодорсального "клаптя" і шкірно-жирових "клаптів" на гілках верхньої сідничної артерії. Переваги даного методу – збереження життєздатності пересаджених тканин і можливість їх приживлення в несприятливих умовах рубцево-зміненого ложа, при наслідках його опромінення. Недоліки цих операцій – утворення нових, часто великих рубців у донорській зоні. Тому зараз такі методи застосовують тільки при наслідках мастектомії, коли більш прості способи створення об'єму (імплантація протезів) не можуть бути використані.

5) двоетапний метод збільшення молочних залоз (Вишневський О.О., 1981).

• Перший етап – імплантація у тканини тимчасового ендопротезу з органічного скла для створення сполучнотканинної капсули.

• Другий етап (через 14-16 днів) – видалення протезу і заміщення його рослинним маслом (оливковим, абрикосовим, персиковим).

• Недоліки цього методу – відносно швидкий розвиток щільної фіброзної капсули та її часті розриви

Редукційна маммопластика.

Гіпертрофію молочних залоз класифікують за наступними ознаками:

1. За походженням – ювенільна гіпертрофія; гіпертрофія при ендокринних порушеннях організму, гіпертрофія при вагітності, гіпертрофія при ожирінні.

2. За структурою – з переважним збільшенням кількості жирової тканини, з переважним збільшенням кількості залозевої тканини.

3. За локалізацією – одностороння і двостороння.

4. За відношенням до субмаммарної складки – з птозом молочних залоз, без птозу молочних залоз.

5. За ступенем вираженості – незначна (надлишок маси до 200 г), середня (надлишок маси 200-500 г), велика (надлишок маси 500-1200 г), велетенська (надлишок маси понад 1200 г).

Мета – зменшення і створення естетично красивої форми молочних залоз.

Основні завдання – резекція надлишкового об'єму тканин залози (шляхом резекції надлишкового об'єму залозевої тканини), усунення опущення сосково-ареолярного комплексу, видалення надлишку надмірно розтягнутою шкіри, що покриває залозу.

Важливі умови-мінімальна довжина післяопераційних рубців з їх розташуванням у прихованій зоні, забезпечення доброго живлення залози і сосково-ареолярного комплексу, збереження чутливості соска, ареоли і шкіри залози, можливість лактації.

У ході розмітки деякі параметри молочної залози залишаються незмінними: діаметр ареоли становить 4,5-5 см; нове положення ареоли і соска має відповідати рівню субмаммарної складки і перебувати від яремної вирізки на відстані (21 ±3) см по лінії, що проходить від вирізки і через сосок; відстань від субмаммарної складки до нижнього краю ареоли не повинна перевищувати 5 см (за винятком вертикальної мамопластики). Новий рівень сосково-ареолярного комплексу завжди визначають при вертикальному положенні пацієнтки. Відшаровують шкірно- жирові клапті. Виссікають надмірний об'єм жирової і залозистої тканини. Ушивають рану і "підганяють" форму залози, слідкуючи за правильним новим розташуванням соска і ареоли.

Мастопексія (підтяжка молочних залоз).

Опущення молочних залоз (мастоптоз) – природний процес, до якого схильні груди вподож всього життя. Про мастоптоз прийнято говорити в тих випадках, коли рівень її соска опускається нижче рівня підгрудної складки. У нормі сосок розташований вище субмаммарної складки і знаходиться на рівні середини плеча при будь-якому зрості жінки.