Розділ «2.1.7. Хронічна специфічна хірургічна інфекція»

Рис. 2.16. Стан після резекція колінного суглобу

• Ортопедичні корегуючи або іммобілізуючи (фіксуючи) операції. Мета – створення спокою та надання функціонально вигідного положення для ураженої ділянки.

3. Туберкулінові проби. Найбільш поширена шкірна проба Pirquet (1907). Якщо вона позитивна у дітей до З-міс – активний туберкульоз. У старших дітей має значення перше позитивне виявлення (віраж) – первинне інфікування. Якщо вона позитивна у дорослих – лише інфікованість. Внутрішньошкірну пробу Mantoux (1900) проводять для визначення ступеня алергічного стану організму і диференційній діагностиці. Підшкірна проба Koch (1890) найбільш чутлива. Її застосовують у виключних випадках.

Обґрунтування діагнозу – виявлення в анамнезі туберкульозу у хворого і його родичів, деформації, атрофія, обмеження рухів, результати рентгенологічного обстеження.

Диференційний діагноз найчастіше потрібно проводити із хронічним неспецифічним остеомієлітои (табл. 2.16)

Таблиця 2.16

Диференційний діагноз

Результати – одужання, деформація суглобів, вивихи, контрактури і анкілози. Причини – руйнування суглобових поверхонь, суглобової сумки, зв'язок, розвиток рубців.

Фактори, що визначають результати – реактивність організму, фаза і локалізація процесу, правильність лікування.

Летальність – 1-3%. Причини – сепсис, амілоїдоз, міліарний туберкульоз, виснаження та ниркова недостатність (при тривалому існуванні нориць).

Загальні принципи лікування сформульовані П.Г. Корнєвим (1962): комплексність (санаторно-курортне, хіміотерапевтичне, ортопедичне і хірургічне) і плановість.

Загальне лікування. Мета – покращення загального стану організму, його опірності, підсилення процесів регенерації.

1. Антибактеріальна хіміотерапія. Основні принципи – застосування 2-3 препаратів у великихі дозах тривалий час. Сучасні рекомендації – ізоніазід 0,5-1,0 або піразинамід 2,0 + ломефлоксацин 0,8 або мікобутін 0,3 (1-2 міс). Хіміотерапія часом не дає бажаного ефекту через неможливість створити належну концентрацію препарату у вогнищі ураження, що зумовлено рубцевим процесом довкола нього і поганим кровопостачання ділянки ураження. Тому все частіше використовують внутрішньокісткове введення поблизу вогнища ураження.

2. Лікувальне харчування: висококалорійне, різноманітне, багате вітамінами і мінеральними солями із вмістом білків, жирів і вуглеводів у співвідношенні 1:1:3. Важливо, щоб організм хворого міг засвоювати всі продукти, що надходять до нього. Обов'язкові – м'ясні, молочні страви, овочі, фрукти.

3. Аеро- і геліотерапія (покращує окислювальні процеси).

4. ЛФК.

5. Імунокорекція і імуностимуляція.

6. Режим: тривалий сон, вчасний прийом їжі та процедур.

Місцеве лікування – іммобілізація, витягування та етапна

редресація. Іммобілізацію застосовують для створення спокою ураженої кінцівки або хребта. Найчастіше використовують гіпсові пов'язки, гіпсові ліжечка і корсети (в разі спондиліту). Витягування та етапну редресацію проводять з метою зменшення або усунення контрактур. Необхідність в цьому виникає при ураженні хребта із спинальними порушеннями (парези ніг). Як правило, це витягування манжетним або лейкопластирним способом за гомілки. Великі вантажі не застосовують. Хворого вкладають спиною на щит з нахилом ліжка в бік ніг. Зміщенню тіла вниз заважають ватно-марлеві лямки, проведені через пахви і фіксовані до узголів'я ліжка. У разі спондиліту шийного відділу хребта можливе витягання за допомогою петлі Гліссона. При цьому є можливість спостерігати за кінцівками і менша небезпека атрофії м'язів. При етапній редресації кожний етап завершається накладанням гіпсової лонгети на 4-6 тижні. Гіпсова пов'язка забезпечує спокій кінцівки і можливість пересування хворого. Проте, при цьому неможливо оглядати кінцівку і проводити пункцію "холодних" абсцесів. При тривалому знаходженні кінцівки в гіпсовій пов'язці розвивається атрофія м'язів.