Розділ «2.3. Мова як репрезентант мислення»

Конкретний аналіз софізмів з метою виявлення в них логічних помилок здійснюється на підставі знання законів і правил логіки (див. 3).

Перший логіко-філософський аналіз софізмів здійснив Арістотель у праці "Про софістичні спростування", визначивши причину їх виникнення. Він класифікував відомі йому софізми на такі види:

1. Софізми, які залежать від способу виразу думок у мові (зворотів мовлення):

одноіменність (омонімія); двозначність (амфіболія); з'єднання; роз'єднання; наголос або вимова; форма вираження.

Одноіменність (омонімія) (грец. досл. - однойменність) - ототожнення різних за змістом понять, що позначаються одним і тим самим терміном. У логіці - це логічна помилка, яка полягає в тому, що одне і те саме за звучанням слово використовують для позначення різних за змістом понять. Арістотель навів такий приклад софізму, побудований на омонімії: "Зло є благо, оскільки ta deonta (те, що повинно бути) є благо, а зло є deonta (повинно бути)". У цьому софізмі термін "благо" (deonta), який має різні смисли (в одному смислі означає справедливість і мужність, а в іншому - силу і здоров'я), ототожнюється за смислом.

Амфіболія (грец. - двозначність, неясність) - мовний вираз, що має два значення залежно від того, на чому акцентуються. Арістотель навів такий приклад амфіболії: "Отже, ти кажеш "є". Чи кажеш ти - це є? Але ти кажеш, що це є камінь. Отже, ти кажеш, що ти камінь".

Сучасні приклади амфіболій: "Покарати не можна помилувати" ("Покарати, не можна помилувати"; "Покарати не можна, помилувати"); "Я зустрів її на поляні з квітами" ("Я, тобто чоловік, зустрів її на поляні з квітами" або "поляна була з квітами").

Неправильне поєднання слів у мовному виразі, тобто відсутність логічного зв'язку між ними: "Той, хто сидить, той стоїть. Хто встав, той стоїть. Отже, хто сидить, той стоїть".

Роз'єднання в мовному виразі того, чого логічно роз'єднати не можна:

"П'ять - це два і три. Отже, п'ять є непарним і парним числом".

Неправильний наголос або вимова іноді призводить до зміни смислу слова, що дає змогу інтерпретувати певне висловлювання неоднозначно.

Переплутування граматичної форми вислову виникає іноді внаслідок двозначності флексій (закінчення слів), унаслідок чого виникає логічна помилка, коли, "те, що не одне й те саме, висловлюють однаково, наприклад, чоловічий рід як жіночий, а жіночий рід як чоловічий, якість як кількість або кількість як якість, стан як дію або дію як стан та ін. " (Арістотель),

2. Софізми, які не залежать від способу виразу думок у мові.

Арістотель назвав такі способи утворення софізмів, які не залежать від способу виразу думок у мові:

- "від привхідного". У софізмах, які утворюються таким способом, стверджується: все, що притаманне речі, притаманне привхідному до неї або, інакше, встановлюються випадкові зв'язки між предметами міркувань. "Якщо Кориск - не те ж саме, що Сократ, а Сократ - людина, отже, Кориск - не те саме, що людина";

- "такі, в яких йдеться про (притаманне) взагалі або ж не взагалі, а в якомусь сенсі, в якомусь місці, в якийсь час і стосовно чогось";

- від незнання суті спростування;

- від слідування;

- від прийняття даного спочатку;

- такі, в яких те, що не є причиною, видається за причину;