Розділ «2.3. Мова як репрезентант мислення»

- за логічною оцінкою: чітке, точне міркування або нечітке, неточне.

Міркування становить об'єкт дослідження лінгвістики, семіотики, логіки та інших наук. Так, логіка досліджує міркування в семантичному, синтаксичному, прагматичному аспектах, на підставі чого обґрунтовуються формальні й неформальні моделі міркувань і розробляються методи визначення істинності або хибності міркувань.

Особливість міркування полягає в тому, що в ньому репрезентується зовнішня форма виявлення мислення за допомогою мови, але внутрішня діяльність мислення невидима для інших. Отже, виявити, як людина мислить, що у неї на думці, які вона має задуми, можна лише тоді, коли вона їх репрезентує конкретною мовою.

Одиниці мисленнєвої діяльності - це елементи оперування, за допомогою яких здійснюється рух мислення та створюються складніші за структурою міркування. До одиниць мислення належать мовні знаки, що визначають мову як засіб мислення. За їх допомогою виробляються одиниці оперування - образи (образне мислення), терміни (імена), концептом котрих є поняття (понятійне мислення), математичні й логічні знаки та символи (формально-логічне мислення), знаки-символи (символічне мислення) та ін.

На підставі логічного аналізу міркувань, в яких мова репрезентує мислення, визначається:

1. Процес мисленнєвої діяльності та його результат. Процес категоризується в поняттях "роздум", "задум", "інтеррогатив" (запитально-відповідальний характер міркувань), "аналітика" тощо, а результат - у понятті "думка". У цьому контексті думку можна визначати як "уміння казати суттєве і доцільне в міркуваннях" (Арістотель),

Німецький філософ і логік Г. Фреге послідовність репрезентації думки визначив у такий спосіб: формування думки - це процес мислення; констатацією істинності думки є судження; виразом цього судження є твердження.

2. Процес мовленнєвої діяльності й результат. Процес мовленнєвої діяльності категоризується в поняттях "мовлення", "промова", "розмова", "балаканина", а результатом є певний мовний конструкт - слово, речення, повідомлення, а також звороти мовлення - тропи (грец. tropos - зворот, зміна), тобто речення в переносному значенні, образні вирази.

Мовлення - комунікативний акт, вид людської діяльності, що здійснюється за допомогою мови в усній або письмовій формі. Це форма репрезентації мови, яку засвоїв суб'єкт х у процесі соціальної комунікації. Певна мова як знакова система створюється за певними правилами. Суб'єкт х у плині свого мовлення може порушувати (свідомо або несвідомо) правила побудови мови, тоді він руйнує її, і вона перестає виконувати функції адекватного виразу думок, передавання інформації та ін.

Речення (лат. propositio - речення, висловлювання) - мовний вираз, побудований за правилами граматики певної природної мови, і має (або не має) певний смисл. Відповідно, реченню властива синтаксична структура побудови та семантичний смисл у певному контексті. У логіці - це мовний вираз, який виконує функцію істинного висловлювання в певному контексті.

3. Граматичні й логічні терміни, котрі уособлюють сферу мовлення і сферу логічного мислення. До граматичних термінів належать: слово, речення, ім'я, омонім, синонім та інші, до логічних - термін, поняття, висловлювання (судження), умовивід, парадокс, паралогізм, софізм.

4. Логічна форма висловлювання (спосіб зв'язку між структурними елементами висловлювання незалежно від його змісту) та граматична форма виразу висловлювання, тобто речення.

5. Істинність або хибність репрезентованих певною мовою висловлювань (суджень). При репрезентації мовою того, що думає суб'єкт х (промовець), виникає невідповідність між тим, що він думає і тим, що він каже. Те, що казав суб'єкт ху визначається, з погляду логіки, як істинне або хибне. Однак є такі міркування, котрі не можна точно визначити як істинні чи хибні. Неможливість адекватного визначення істинності або хибності певного твердження знайшла відображення у парадоксі "Брехун" (про це див. 3.7).

6. Відношення неадекватності між мисленням і мовою, коли людина репрезентує мислення певною мовою. Цю неадекватність вперше визначили давньогрецькі філософи-софісти, котрі взаємовідношення мислення та мови детермінували як головну логіко-філософську проблему. Вони усвідомили різницю між думкою і словом, терміном і поняттям, реченням і судженням, відокремили евристичну функцію мови, що полягає у використанні мови для побудови певного типу міркувань, коли думка перекручується за допомогою мови з метою здивування, а іноді й навмисної омани. Такі міркування, в яких навмисно або ненавмисно порушується логіка мислення (закони і правила логічного мислення) і коли мова неадекватно репрезентує мисленнєву діяльність людини, отримали назву паралогізмів і софізмів.

Паралогізм (грец. paralogismos - неправильний, хибний умовивід) і софізм (грец. sophisma - судження, придумані розумно, хитрі) становлять логіко-лінгвістичний феномен, виникнення якого зумовлено нетотожністю мислення і мови, смислу та значення імен (термінів), багатозначністю мовних виразів, можливістю виведення хибного висновку з істинних засновків або, навпаки, з істинних засновків хибного висновку. З погляду логіки, паралогізм і софізм - логічні помилки у міркуваннях, де порушено закони логіки, відповідно, паралогізм визначають як ненавмисно зроблену логічну помилку, а софізм - як навмисно зроблену логічну помилку.

Перші паралогізми і софізми виникли в Давній Греції, коли логіко-філософська думка античних філософів виокремила: суб'єктивний логос як мислення і як мову; абстрактне та конкретне; загальне й одиничне; реальне (дійсне) й уявне (можливе), ототожнення котрих в одному міркуванні призводить до логічної помилки.

Найцікавішими є софізми, в яких навмисно порушуються закони логіки з метою здивування чи омани слухачів, читачів (про це див. 7.3). Наведемо декілька прикладів софізмів.

1. Софізм давньогрецького філософа Протагора: "Декотрі люди - водолази. Усі вчені - люди. Отже, всі вчені - водолази".

2. Софізм філософа, представника логічної школи стоїків, Хрісиппа: "Чого немає у місті, того немає і в будинку. У місті немає криниці. Отже, і в будинку немає криниці".

3. Сучасні софізми: "Те, що ти не забув, ти пам'ятаєш. Ти не забув, як побудувати вічний двигун. Отже, ти пам'ятаєш, як побудувати вічний двигун"; "Кожна комета має довгий хвіст. Особа Н. летить вулицею мов комета. Отже, особа Н, має довгий хвіст". "Логіка - ліки для розуму", - казали давні римляни. Ліки допомагають одужувати від певної хвороби. Отже, логіка допомагає одужувати від певної хвороби".