Розділ «7.3. Аргументація у дискурсі»

Визначимо особливості аргументів, які використовують у дискурсі. Латинські назви певних аргументів засвідчують, що змінюються предмети (теми) обговорення, проблеми, котрі дебатуються, суб'єкти (учасники суперечок), а визначені ще в епоху античності методи аргументації дотепер активно використовують .

"Аргумент, заснований на фактах" (argumentum ad rem) - істинний аргумент, відповідно, суперечність фактам не дає доведення {contra factum non datur argumentum). Оскільки факти є найважливішим доказовим і переконливим аргументом, то деякі учасники дискурсу навмисно здійснюють суб'єктивну гру з фактами: підтасовують їх, односторонньо добирають, замовчують певні факти, тенденційно висвітлюють їх. Мета такої гри - не дати скласти об'єктивної картини про предмет обговорення.

"Аргумент до авторитету" (argumentum ad verecundiam; argumentum ipse dixit - сам сказав) - спосіб обґрунтування істинності або хибності висловлювання (тези чи антитези) внаслідок посилання на авторитет. Залежно від контексту авторитетом може бути: загальноприйнята думка; релігійні догми; висловлювання з певних питань відомих діячів політики, науки, філософії, мистецтва тощо, які вважаються істинними й актуальними. Посилаючись на авторитет, використовують такі вислови: "Як написано в Біблії...", "Як відзначав філософ Н.", "Я лише повторюю думку великого вченого Р."; "Як висловлювався мій учитель, якого я дуже поважаю..." "Аргумент до авторитету" не може замінити теоретичне обґрунтування певної тези через посилання на об'єктивні аргументи - наукові закони, наукові факти.

"Аргумент до жалю" (argumentum ad misericordiam) - позалогічний (психологічний) засіб, який використовують окремі особистості в дискурсі (міркуваннях, суперечках) з метою викликати співчуття в інших учасників, щоб схилити їх на свій бік (наприклад, студент, звертаючись до викладача, каже: "Не ставте мені "задовільно", бо я не буду отримувати стипендію").

"Аргумент до здорового глузду" (argumentum ad Judicium) - спосіб обґрунтування певного твердження внаслідок звертання до здорового глузду: ("Те, що він каже, суперечить здоровому глузду", "Ваше твердження суперечить здоровому глузду, отже, його не можна сприйняти").

"Аргумент до більшості" (argumentum ad numerum) - засіб обґрунтування істинності висловлювання, посилаючись на те, що більшість людей так вважають, так думають: "Більшість завжди права", "Більшість людей підтримують мене, отже, те, що я кажу, - істинне").

"Аргумент до людини" (argumentum ad hominen) - поза-логічний метод, коли замість обґрунтування істинності чи хибності тези за допомогою істинних аргументів апелюють до людини, посилаючись на її інтелектуальні, моральні, естетичні й інші якості: "Мій підсудний не міг скоїти цей злочин, оскільки він - людина добропорядна").

"Аргумент до марнославства" - позалогічний засіб, сутність якого полягає в тому, що один учасник дискурсу вихваляє іншого (інших), щоб змусити погодитися з його твердженням (тезою чи антитезою).

"Аргумент до незнання" (argumentum ad ignorantia) - спосіб обґрунтування висловлювання на істинність або виправдання певних дій суб'єкта х: "Я не знав, що цього робити не можна".

"Аргумент до неосвіченості" (ignorantia поп est argumentum ) - метод обґрунтування висловлювання на істинність або виправдання певних дій суб'єкта х: "Ми університети не закінчували", "Що з них взяти, вони неосвічені".

"Аргумент до публіки (до аудиторії)" (argumentum ad populum) - психологічний засіб переконання в дискурсі з метою впливу на відчуття слухачів, щоб викликати певний емоційний стан і вважати його підтвердженням істинності того, що стверджує один із учасників дискурсу.

"Аргумент до скромності" {argumentum ad verecundiam) - посилання на морально-психологічні якості людини, щоб особа х не дуже активно відстоювала свій погляд: "Скромнішим треба бути", "Поводьте себе скромніше".

"Аргумент до сили" (argumentum ad baculinum, дослівно - аргумент за допомогою палиці) - позалогічний спосіб тиску на опонентів у дискурсі; залякування про використання фізичної сили, якщо інші учасники дискурсу не погодяться з поглядом того промовця, який використовує "аргумент до сили".

"Все заперечувати" - поширений метод у дискурсі. Його мета - не погоджуватися з думкою інших учасників дискурсу, навіть якщо вона істинна.

"Це брехня" - засіб одного з учасників дискурсу. На всі аргументи, наведені іншими з приводу нечесності або інших негативних характеристик особи Л., він відповідає: "Це брехня".

"Не сперечатися" - маневр, який застосовують певні учасники дискурсу з метою промовчати й уникнути обвинувачення на свою адресу: "Ніколи не супереч. Стій на своєму - і баста!" (Б. Шоу).

"Образа". Поширений метод для принижування когось з учасників дискурсу, щоб "ображений" не використовував логічних доводів, а змовчав або виправдовувався: "Ти такий дурень, світ не бачив такого", "Мій супротивник - брехун, вірити йому не можна".

"Огульна критика". її використовують певні учасники дискурсу з метою дискредитації інших учасників - деструктивно критикувати все, що промовив інший, і навмисно не бачити позитивного в промові.

"Подвійна мораль" - маневр, який активно використовують у сучасних дискурсах - за одні й ті самі дії критикувати інших (протилежну команду) і не критикувати себе, а лише виправдовувати.

"Свавільний аргумент" - суб'єкт х наводить будь-які аргументи відповідно до його установ, логічно не зв'язаних із тезою, темою обговорювання.