Розділ «7.3. Аргументація у дискурсі»

1. Знаходження необхідних (доказових і переконливих) аргументів.

2. Процедура доведення або спростування, тобто логічне виведення тези із аргументів.

3. Логічна оцінка виведення тези чи антитези з аргументів. Існує три варіанти виведення тези з аргументів: "необхідно слідує", "ймовірно слідує", "не слідує",

Переконлива функція означає факт суб'єктивного прийняття окремою людиною або групою людей, учасників дискурсу, конкретного твердження як істинного або хибного на підставі наведених аргументів. Тому аргументи можуть бути переконливими або непереконливими для учасників дискурсу.

Переконливість аргументації має не лише логічні, а й соціокультурні та психологічні підстави. До соціокультурних належать культурні традиції, авторитети, прийнятні у певному людському середовищі, система навчання та виховання людей у певному дусі, звичаї, культура стосунків.

До психологічних - індивідуальні особливості людей: рівень розвитку мислення, сфери емоцій, відчуттів, суб'єктивна впевненість у власному погляді, наявність здорового глузду та ін. Велике значення для сприйняття переконливості аргументації мають такі риси мислення: критичність, здатність піддавати сказане сумніву або, навпаки, сприймати сказане "на віру". Особливість переконливої аргументації означає вплив не тільки на розум людини, а й на її відчуття, емоції, сферу її вірувань. Зв'язок доведення та переконання в аргументації зауважив ще Арістотель. На його думку, засіб переконання - це своєрідне доведення, оскільки ми тоді найбільше в чомусь переконуємось, коли уявляємо дещо доведеним.

Щоб певна аргументація була доказовою та переконливою, варто взяти до уваги:

1. Специфіку аудиторії, учасників дискурсу, яким намагаються змінити позицію (думку). Одній аудиторії наголошують на логічній строгості й точності аргументів, оскільки вона не сприймає нічого "на віру", іншій - важливі не стільки строгість і точність наведених аргументів, скільки зв'язок із життям, досвідом людей, учасників дискурсу.

2. Сферу діяльності людей - виробничу, адміністративну, політичну, юридичну, економічну тощо.

Для реалізації доказової та переконливої функцій у дискурсі використовують різноманітні методи аргументації, за допомогою яких апелюють до розуму людей, впливають на їхні вірування, погляди, думки з метою змінити думку, позицію, сприйняти потрібне для спільноти рішення.

Класифікація методів аргументації

Усі методи аргументації поділяються на такі види: залежно від сфери впливу на аудиторію - універсальні (поширюються на всі аудиторії) й контекстуальні (ефективні лише в певній аудиторії); залежно від мети учасників суперечки, - логічні, риторичні, психологічні (позалогічні).

Логічні методи аргументації:

- за формою побудови: дедуктивні, індуктивні, за аналогією;

- за типом побудови аргументації та виведення тези з аргументів: аподиктичне (строге виведення тези з наданих аргументів), імовірнісне (нестроге виведення тези з аргументів);

- за способом побудови - антиномічні ("за" і "проти", наведення аргументів і контраргументів);

- за способом спростування (критика тези, критика аргументів, критика демонстрації).

Риторичні методи аргументації. "На відміну від логіки, риторика наголошує на словах, які повинні виражатися і зафарбовуватися відчуттями" (Зенон Кітійський). До них належать: красномовство оратора, що виступає з промовою, використання метафор, життєвих прикладів, ілюстрацій, дотепність, гумор (як елемент міркування); апелювання до здорового глузду, прийнятих у суспільстві традицій та ін.

Психологічні методи аргументації - це засоби, покликані створити певний емоційний стан, вплинути на відчуття учасників дискурсу, сферу їхніх вірувань, щоб змусити погодитися з поглядом того, хто використовує психологічні методи аргументації. До психологічних методів аргументації належать "аргумент до людини", "аргумент до публіки", "аргумент до авторитету", "аргумент до марнославства", "аргумент до жалю", "аргумент до сили", "залякування" тощо.

Риторичні й психологічні методи аргументації повинні створити емоційний стан в аудиторії, суб'єктивну впевненість у доцільності чи недоцільності висунутих доводів, навіяти певні погляди, думки всім іншим учасникам дискурсу. Риторичні та психологічні методи аргументації для деяких учасників можуть бути переконливішими, ніж логічні. На це звернув увагу французький філософ Д. Дідро. На його думку, "всі хитрощі метафізики не варті одного аргументу ad hominem. Щоб переконати, інколи достатньо спровокувати відчуття - фізичне чи моральне. За допомогою палиці одному піроністові було доведено, що він помиляється, "заперечуючи існування палиці".