TextBook Гмурри
Я навіть не засмутилася, слово честі. Навіть не розлютилася на Уйму. У мене всередині було порожньо: короткі гудки. Як у телефоні.
Нас знову провели сходами, заповненими парою, і від духоти я мало не знепритомніла. Зате коли опинилася нарешті на свіжому повітрі, воно видалося дуже холодним, і в мене почалася лихоманка.
Була ніч. Я уявлення не мала, котра година. Небо, затягнуте серпанком, нічим не могло мені допомогти: глухий чорний купол над головою, і все. Віддалік ледве червоніла наша вогненна куля. Хоч одна гарна новина. Максиміліан не вкрав її, отже, ми зможемо повернутися, звідки прилетіли.
Я уявила, як вибираюся через Печатку в кабінеті Гарольда. І як зустрічаюся очима з Обероном. І що його величність мені каже… Хоча, найімовірніше, нічого не каже. Він просто подивиться, і я негайно заберуся додому, повискуючи, наче побита собачка.
Уйма йшов попереду. Від його нечутних кроків злітали в повітря хмари попелу, я закашлялася й спробувала нагнати його. Іти за людожером по цьому плато — все одно, що летіти на велосипеді за старим автобусом, що чмихає…
Максиміліан, як і раніше, сидів, привалившись спиною до літаючого кістяка.
— Принесли щось поїсти? — запитав він замість «здрастуйте». Я спересердя ляснула себе по коліну: самі ж ми наїлися, а про некроманта забули.
— Обійдешся, — повідомив Уйма. — Давай, шукай палицю якусь, каміння чи ще щось, аби цих тварюк розлютити, і…
І раптом замовк. Завмер, ніби прислухаючись.
Нічого не було чутно. Навіть вітру не було. Тихо тяглися в небо сірі й білі дими.
Уйма повернувся й, ні слова не кажучи, почеберяв назад. Попіл злітав усе вище, і людожер незабаром зник у хмарі.
— За бутербродом побіг, — промурмотіла я втомлено. Насправді в мене й думки не виникло, за чим побіг Уйма. Не вистачало ще й людожера втратити.
Некромант мовчав.
— Як ти тут? Бачив щось?
Некромант мовчав.
— Ти що, навіть не поцікавишся, як з нами повівся принц-саламандра?
— А як усі, так і він, — блимнув очима Максиміліан. — Від принца-деспота ледве ноги винесли. Принц-бранець усе одно що тінь: чи він є, чи його немає. Принц-саламандра послав вас подалі, навіть питати не треба. Досить одного погляду на тебе.
Я звела посох:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Королівська обіцянка» автора Дяченко М.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ двадцять перший Гмурри“ на сторінці 1. Приємного читання.