Розділ двадцять перший Гмурри

Виявилося, Уйма сидів у нього на грудях.

Перемахнуло вже далеко за північ. Куля летіла над низькими хмарами, і ми спершу навіть ні про що не розмовляли. Відпочивали. Дихали свіжим повітрям. Незабаром я почала мерзнути. Підтягла ближче посох, почала гріти долоні на набалдашнику.

— З пилом — це ти чудово придумала, — сказав нарешті Уйма.

— Спасибі… Ваша високосте? Вам зручно?

— Холодно, — тихо сказав принц-саламандра. — Я не подумав.

Тонкий обтислий костюм, наче лускате трико, робив його схожим на акробата. Така штука ідеальна в розпечених підземних чертогах, але навряд чи здатна дати хоч крапельку тепла. Принц справді «не подумав», та чи був у нього час?

Я простягнула йому посох. Він поклав руки на теплий набалдашник, і я побачила, які в нього сині долоні.

— Ми б запропонували вам щось із одягу, але… — почала я. Безпомічно оглянулася. Уйма був лише в штанах. Моя куртка чи курточка Максиміліана явно не принцового розміру.

— Я зараз щось придумаю, — сказала я бадьоро. — Уймо, у тебе є ніж?

Я застромила ніж рукояткою в щілину. Незабаром лезо засвітилося червоним, але тепла від нього було мало. Вітер пронизував наскрізь. Напівголий і мертвий Майстер-Генерал лежав тут же, в усіх під ногами, і нікого не радував.

Я із занепокоєнням поглядала на принца. Той усе сильніше цокотів зубами.

— Нам недалеко, — сказала я, намагаючись його заспокоїти. — А незабаром сонце зійде, зігріємося…

Принц схилився над моїм ножем, я боялася, що він око собі виколе.

Імла над нашими головами розсіялася. Замерехтіли зорі. Абсолютна тиша навколо, якщо не брати до уваги шурхоту й шипіння вогнекусів. Ми пливли, наче в червоному ореолі, бо лиховісне криваве світло підфарбовувало хмари внизу. Напевно, звіддалік куля виглядала, як комета, віщунка нещастя.

— Що ми тепер робитимемо? — пошепки запитала я Уйму.

— Принц-деспот, — коротко відгукнувся людожер.

Максиміліан голосно зітхнув.

— Замок же не можна… — почала я невпевнено.

Уйма поглянув на Майстра-Генерала. А той мертво дивився вгору, туди, де крізь пташині ребра пробивався багрянець.

— Зрештою, у принца-деспота теж є Майстер-Генерал, — сказала я.