Обіцянки й торги
Піт заливав очі. Мені відвели кімнату для відпочинку, досить велику й зручну, та ще й з паруючим овальним неглибоким басейном. От тільки дверей тут не було, а тільки щільні фіранки на вході. Спочатку я смикалася, соромилась і постійно оглядалася, чи не дивиться хто, а потім не витримала. Швидше здерла із себе весь одяг і бульк у басейн, як це робили ящірки.
Вода була прохолодна! А ще вона була проточна, я виявила в одному кінці басейну дірку для зливу, а в іншому — холодне джерело. Ближче до джерела можна було навіть змерзнути, зате над стоком було гаряче, а в центрі басейну — затишно, наче у теплій ванні. Ніколи досі я не отримувала такого задоволення: плавати (точніше, ходити на руках, бо було мілко) туди-сюди чи просто лежати на воді, відчуваючи її запах, відчуваючи, як змивається противний піт, як відновлюються сили і водночас підступає дрімота. Слово честі, тут можна жити, під цими вулканами. Алісія не ображатиметься.
Ящірки іноді мене лякали. Потім я звикла до їхнього плескоту й шипіння і з інтересом узялася спостерігати з води, як їм це вдається. Схоже було, що в них тут щось на кшталт сауни: розжарився на камені й бульк у воду. Особисто я була в сауні один раз. Кажуть, це зовсім не те, що парна, але мені все одно не сподобалося. А ось ящіркам подобається. Цікаво, вони це заради задоволення роблять? Чи в них робота така — вогонь підтримувати, пару утворювати, тепле повітря перемішувати?
Міркуючи так, я мало не заснула, поклавши голову на сухий теплий бортик.
— Ліно!
Я стрепенулася. Уйма, ні крапельки не переймаючись правилами пристойності, увійшов до моєї кімнати й засмикнув за собою фіранку.
— Та ти що! — я відповзла в дальній кут басейну, намагаючись поглибше сховатися під водою. — Геть! Негайно!
Людожер дивився на мене круглими блискучими очима. Йому, дикунові, плювати, одягнена я чи ні. Щойно сталася подія, і емоції розпирали Уйму зсередини.
— Відвернися! — вискнула я.
Він неохоче відвів погляд:
— Одягайся. Швидко. Пішли, щось покажу.
Він не купався й не відпочивав. На його спині й плечах білою скоринкою засох старий піт.
Я абияк застебнула штани. Збудження Уйми передалося й мені. Одяг прилип до мокрого тіла. Я підхопила посох, що лежав на краю басейну.
— Пішли, — Уйма відсунув фіранку.
Я огляділася. У коридорі було порожньо, якщо не зважати на червону ящірку на стелі.
— У них не замикаються двері, — повідомив людожер. — Пішли, не бійся, тут нікого немає.
— Але ж ми гості! Хіба ось так пристойно…
— Тихо. Головне, щоб ми пройшли повз пост.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Королівська обіцянка» автора Дяченко М.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ двадцятий Обіцянки й торги“ на сторінці 1. Приємного читання.