TextBook Повернення старого друга
Був квітень, сніг зійшов, і пробилася перша травичка, а головне — яблуні вже ось-ось мали вкритися пишним цвітом.
Дуже люблю цю пору. Повітря просякнуте ще не святом, а передчуттям свята. Бруньки каштанів великі, ніби лапи щенят. Світає все раніше й раніше. І в класі доводиться запинати штори, бо сонце б’є й смалить, і який же дурень за такої погоди думатиме про уроки!
І от ми йшли зі школи — я, моя подружка Ритка й Макс Овчинін з паралельного класу. Насправді Максу було не по дорозі, але він вигадав, що йому необхідно заскочити на пошту. Йому щодня щось треба — то на пошту зайти, то в «Міні-маркет», то до приятеля, аби тільки не додому, а разом з нами. Він височенний, у сьомому класі — метр сімдесят. Ритка йому по плече. А я, хоч і виросла за півроку на вісім сантиметрів, — усе одно в цій компанії найнижча.
— Лінко, хочеш, твій рюкзак понесу?
— Мені що, сил бракує?
Ні Макс, ні Ритка не знали про мене всієї правди. Ніхто на світі не знав, навіть мама.
І я, чесно кажучи, сама іноді сумнівалася: а чи було це навсправжки? Чи була я магом дороги, воїном мандрівного Королівства й другом короля Оберона? Чи носила посох зі смарагдово-рубіновим набалдашником?
— Чому ти посміхаєшся? — з підозрою запитала Ритка.
— Та так, — потерла я кінчик носа. — Просто гарна погода.
Погода дійсно приголомшувала: сонце шкварило, небо ясніло, а горобці цвірінькали й купалися в калюжах. Увесь світ навколо був схожий на моє Королівство. У такі дні хороше мріється — про літо, про море й про те, що Оберон колись прийде за мною, кудись покличе, і ще вистачить на мою долю чарівних боїв і походів…
Адже я щодня на нього чекала. Якщо у нашому дворі хтось незнайомий сидів на лавочці — я щоразу ще звіддалік починала приглядатися. Серце тьохкало: Оберон? Ні…
Три з половиною місяці я його не бачила. Відтоді, як він прийшов до нас на батьківські збори. Відтоді, як наша класна перестала до мене чіплятися. От не знаю, Оберон її зачарував, чи що?
— Ну, бувай, — сказала Ритка на розі біля «Міні-маркету». — Овчинін, якщо тобі на пошту — ходімо.
Макс зам’явся:
— Іди сама. Я наздожену.
Ритка хмикнула, закинула рюкзак трохи вище на плече й рушила додому. А Макс залишився.
— До себе не запрошую, — сказала я діловито. — У нас не прибрано. І взагалі… Ішов би ти, Максе, уроки вчити!
Він почервонів і посміхнувся:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Королівська обіцянка» автора Дяченко М.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ перший Повернення старого друга“ на сторінці 1. Приємного читання.