Розділ шостий Поява Уйми

Поява Уйми

Урятував мене Гарольд. Сплів посохом сіточку й зумів піймати мене біля самої землі, точніше, біля самої мозаїчної підлоги.

У гробовому мовчанні ми з ним вийшли із храму й побрели світ за очі. Вийшли за міські ворота (варта привітала нас, дехто мене впізнав, але мені було не до розмов і обіймів). Добрели до берега річки Ланс, сіли на перевернений рибальський човен й уп’ялися поглядом у протилежний берег, що поріс лісом.

Сонце сіло. Призахідне небо віддзеркалювалося в широких і спокійних водах Ланса.

— А яка гарна ідея, — сказав Гарольд.

— Що?

— Та чудова ж думка… Видавати їх заміж по черзі. За Олександра, — Гарольд хижо посміхнувся.

— Не любиш ти принца.

— А за що його любити? Знаєш, я б останньою видав заміж Стеллу. Нехай вона залишиться жити. Вона з них єдина нормальна, тільки Філумена на неї впливає.

— Спасибі, — сказала я, зітхаючи.

— За що?

— За те, що я — це я, а не мокре місце на підлозі в храмі.

— Нема за що. Ти класно літала.

Я посміхнулася:

— І план, кажеш, гарний?

— Ага. Шкода тільки, що нездійсненний. Для Оберона.

— Та знаю. Я ж тільки хотіла, щоб вони злякалися.

Гарольд невесело похитав головою:

— Тепер вони ще наскаржаться королю…