РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

За їхніми спинами були двері квартир пятого поверху. Якщо голосно закричати…

— Я йду до депутата Зарудного, — сказала вона, не впізнаючи свого голосу. — Якщо я скажу — вас усіх посадять! Ти, — вона тицьнула тремтячим пальцем, — зі сто другої квартири!

Їй випустили в обличчя струмінь солодкавого диму.

— А… Це дівка з першого під’їзду…

— То вона підстилка Зарудного?

— Ага… Мабуть.

Не було сумніву, що вилізти назад на дах вона не встигне; чиясь липка рука вхопила її за зап’ясток — у цей час на прогін нижче, на п’ятому поверсі, прочинилися двері — на ланцюжок — і верескливий жіночий голос заголосив на весь будинок:

— Ану пішли звідсіля, паскудники! Я міліцію викликаю, ясно вам? Унадилися тут кучкуватися, свині, от зараз наряд приїде!

Хлопці як один обернулися на звук; Лідка ринулась уперед і, пробивши собі дорогу поміж м’якими, ніби желейними, тілами, вирвалася на майданчик п’ятого поверху.

Двері крикливої пані з грюкотом зачинилися; Лідка вже неслася сходами вниз, їй услід летіли тюкання і нудотний масний регіт.

— Усе правильно, — сказав Славко. — Суспільство саме себе чистить. Я б не з-під поли цю погань продавав, а налагодив би випуск у промислових масштабах. Щоб у кожній аптеці — хоч лопатою греби. Усі, хто хоче, — будь ласка… Нюхати, курити, колотись. Чим швидше — тим краще. Тоді на час мриги кількість населення зменшиться. Щоб усім вистачило часу на евакуацію. Усім НОРМАЛЬНИМ людям.

— Це твій батько так думає? — тихо спитала Лідка.

Славко гмикнув:

— До чого тут батько? Батько за іміджем — гуманіст… Ну от скажи чесно: тобі цю Свєтку шкода?

Лідка замислилась. Але згадала не Свєтку, а тих хлопців на сходах. От уже кого не шкода анітрішечки. Чим швидше вони здохнуть, тим краще…

А потім згадала Славка, яким він був у Музеї. Коротко, крадькома зиркнула на депутатського сина — сказати зараз те, що крутиться на язиці? Але тоді, найпевніше, «дитячій дружбі» кінець і зустрічам із депутатом Зарудним — теж…

— А давай кінуху подивимось, — пробурмотіла вона у відповідь на його здивований погляд. — А то в мене часу мало… Обіцяла повернутися завидна.

До дня остаточного апокаліпсису, вирахуваного за методом Бродовського — Фільке, лишилося сорок пять днів.

Тепер Лідку відвозили до ліцею й забирали з ліцею. Наближались іспити; біля входу й у коридорах чергували охоронці.

У сімдесят сьомій якийсь кретин притягнув на уроки пістолет і перестріляв чотирьох однокласників.