РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

У двісті п’ятій гехнули під чиєюсь партою саморобний вибуховий пакет. Когось судили, когось запроторили в колонію; все одно жодного дня не минало без сутички. Поламані носи рахувати перестали — рахували лише проломлені черепи. І мерців, а їх по всьому місту було вже чималенько.

У ліцей приходив проповідник. На перерві навколо нього утворився зацікавлений натовп; Лідка кружляла околяса, а потім прислухалась.

Спокійним, навіть трохи стомленим голосом проповідник розповідав про людські гріхи, що вкотре переповнили чашу терпіння Його. Пропонував озирнутися навколо, поглянути на себе збоку — всі, всі мерзіють у гріхах, і хто знає, чи змилостивиться Він цього разу й чи відчинить рятівні Ворота, щоб дати людству ще один шанс…

Із неба зійде вогонь. Із моря вийдуть чудовиська. Усе як звичайно.

Лідка відчула, як ізсередини, звідкись із живота, підіймається до горла холодний згусток.

…Дошка оголошень виявилася всуціль заклеєною листівками. Новими, крупними, і фотографія того з жовтим обличчям була теж новою, чудової якості. Слова «дев’яте червня» були виділені товсто й червоним. І горіла, корчилась у вогні людська фігурка.

Листівки вкривали стіни та стовпи, тріпотіли краєчками біля входу до Лідчиного під’їзду, а одна приліпилася на дверях якраз на рівні очей.

Лідка мимоволі прочитала:

«Загиблі цивілізації не лишили після себе нічого, крім попелу. Мешканці зниклих міст так само вірили в нескінченність… Співвітчизники! Наш світ доживає останні дні! Поквапимось очистити душі, бо тільки ті, що чистими постануть… дев’ятого червня…»

Нижній край листівки був обірваний. З-під нерівного краю виглядав непристойний малюнок, і Лідка навіть знала, хто його тут надряпав — один із відставних Свєтчиних залицяльників.

Але ж проповідник у ліцеї казав, що, хоч Він і розгніваний — жалість, можливо, знову візьме гору, і Ворота відчиняться!

І проповідник не називав точної дати. Він казав «скоро» і на підтвердження своїх слів робив широкий жест рукою, ніби запрошуючи помилуватися неподобством, що коїться навкруги…

Двері відчинила Яна.

— Що з тобою? Знову двійка?

Лідка мовчки пройшла повз неї, пішла у свою кімнату і щільно зачинила за собою двері.

— Славка немає вдома, — сказала Клавдія Василівна Зарудна, дружина депутата і Славкова мама. — Він у лікаря, лікує зуби. Зателефонуй завтра, Лідо.

Вона набралася відваги:

— Пробачте… Андрій Ігорович удома?

Пауза.

— Андрій Ігорович удома, — сказала Клавдія Василівна, і в голосі її був увічливий подив. — Але він не має часу.