РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ

Тим більше, вирішила вона вже запекло, якщо всі просувають до списку своїх родичів — чому вона, професор Сотова, не має на це права? Чи багато часу забере позачергова евакуація одного Андрія?

Формальності завершились. Андрієві вручили бирку; він лишився зовсім незворушним. Стримано подякував, ніби мова йшла про почесну грамоту від якого-небудь товариства шанувальників кактусів…

Ланцюжок із биркою втонув під коміром сорочки. І Лідчина душа втонула десь у животі, і те, що відчувала професор Сотова, лише з великим перебільшенням можна було назвати щастям.

Не вірю, думала Лідка, спускаючись широченними сходами.

Не вірю, думала вона, з прохолодного приміщення виходячи на залите сонцем подвір’я.

Не вірю, не вірю…

Паморочилось у голові.

— Мамо, ти знову погано почуваєшся?

— Навпаки, я дуже рада…

Андрій знизав плечима. Знайшла, мовляв, причину радіти.

— Тебе провести на роботу?

— Що ти, Андрієчку, я зовсім здорова. Я сама дістанусь.

— Тоді я побіг готуватись?

— Ти б погуляв, — сказала Лідка, піднімаючи обличчя до сонця. — Подивись, яка погода…

— Добре, — погодився він із підозрілою покірністю. — Погуляю.

Вона стояла, притулившись до запиленого стовбура липи, і дивилась, як він іде. Як рухаються лопатки під тонкою літньою сорочкою.

«Сидить, отже, Господь наш на високій горі, по праву руч від нього світлий радник, а по ліву — темний… І двадцять років Темний нашіптує Господу на ліве вухо: поглянь, Отче, на двоногих тварей, що розмножились на Твоїй тверді. Вони зневажають Тебе й не виконують Твоїх заповідей. Вони не здатні любити — себе люблять і приплід свій, а більше нікого. Вони розпусні, низькі душею, вони нещасні; зітри їх з лиця землі!

І двадцять років слухає його Господь, і нарешті кінчається його терпіння. І посилає він на землю вогонь, смертоносний сморід і морських чудовиськ.

І тоді розмикає вуста світлий радник. Помилуй їх, Господи, каже Світлий. Подивись, які вони налякані, як дивляться на Тебе й благають про милосердя; послухай, вони клянуться шанувати Тебе й відкрити своє серце для любові!

І Господь не витримує знову, серце його зм’якшується, і він посилає нам Ворота, щоб ми увійшли в них і вбереглись від напастей.