РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ

Андрій уже йшов до ґанку, і з іншого боку шеренги поспішала Саша, недоладна в своїй коротенькій шкільній сукні й із лапатим бантом у хлопчачій зачісці.

Дзвоник був величезний, мідний, із бантом на дерев’яному руків’ї. Усе як належить.

Заклацали фотоапарати. Парочка відмінників ішла, трясучи дзвоником, розносячи околицями несамовите мідне калатання; люди, що стояли довкола, потискали Лідчин лікоть, і це значило привітання. Ах, який син!

Андрій усміхався. Широко й мирно; поруч із ним навіть погануля Саша здавалася симпатичнішою, ніж була насправді. Хоч зазвичай буває навпаки — поруч із вродливою людиною помітніша потворність іншої…

Дзвоник дзенькнув востаннє — і стих. Натовп вибухнув криками захвату; Андрій подав Саші руку, і, спираючись на неї, вона несподівано граційно зіскочила зі шкільного ґанку.

Сонце палило їх, коли вони йшли, вже поодинці, кожен в свій кінець шеренги.

— А-а-а, Лідіє Анатолівно, я, правду кажучи, не чекав…

— Ви хочете напередодні мриги вилетіти з усіх списків? — спитала Лідка, не поспішаючи сідати в запропоноване крісло.

Маленький Сіренький Чоловічок роззявив свого маленького сіренького рота:

— …Га?

— Кочерга! — гаркнула Лідка. — Якщо протягом трьох днів я не отримаю обіцяного — вся історія набуде розголосу. Усі ваші махінації — і всі мої махінації. Вибирайте.

Чоловічок мовчав, дивлячись на Лідку недовірливо й майже весело:

— Але, Лідіє Анатолівно, як усе це несерйозно… Ви берете мене, грубо висловлюючись, «на понт»… Ви ж самі осоромитесь, знеславитесь, уся ваша робота зійде нанівець, ви вилетите з академії і, певна річ, зі списку також…

Лідка усміхнулась, і від цієї її усмішки Чоловічок притих.

— Ви, пацюче… думаєте, для мене мають значення академія, робота? Навіть чесне ім’я? Якщо мій син не опиниться в «домовленому списку», то все інше втрачає сенс! Якщо ви не виконаєте обіцянки, мені не буде чого втрачати. За три дні тут буде слідча комісія, і вона відшукає багато цікавого. Я дам їй у руки лише одну ниточку, та цього досить, щоби розплутати весь клубочок!

Маленький Сіренький Чоловічок перетворився на Маленького Біленького Чоловічка — такою раптовою та страшною була його блідість.

— Лідіє Анатолівно, — вимовив він крізь зуби.

Лідка широко усміхнулась:

— Я ПРИСЯГАЮСЬ вам, що зроблю це. Утоплю вас разом із собою. Вірите?

Маленький Біленький Чоловічок забігав очима.