Розділ «Страшна левада»

Надвечір витягли Галю з води вже неживу. Сповістили про те попа й управителя; піп одмовився ховати самогубцю. Наказано було поховати утоплену на Страшній леваді, де ховали всіх самогубців. Ота левада була неподалік від млинаревого двору, над річкою і оточена навкруги болотом так, що до неї можна було пройти понад берегом та ще через млинарів город; там річка завертала рогом і виробила глибоку яму, а в ній топилися, кому набридало жити. Усі боялися отієї левади; обминали її пастухи, навіть і псарі не наближалися до неї. А через те там росла густа трава й висока папороть на могилах самогубців. Проте були й такі, що не боялися страшної левади, а навіть полюбляли її, як тихий закуток, де ніхто не заважав погомоніти безпечно: Григор, Орина, Дося та ще дехто.

Лежала утоплена край берега на леваді, під осокором; біля неї сидів, занімівши від горя, старий музика. Млинар та бурсаки зробили труну, а Дося, коли поклали мертву в домовину, заквітчала її квітками. Ховали ввечері. Прийшов копати яму Григор. Крім нього, млинаря з дочками та бурсаків не було нікого більше з людей на похоронах Галі, бо всім селянам було не до того – в кожного із кріпаків було тепер своє власне й велике горе.

Казав Григор, що псарям наказано зігнати на майдан з кожної родини усіх парубків та дівчат, щоб на них подивилися приїжджі пани та вибрали собі сотню душ і погнали потім на далеку сторону.

Мабуть, через це саме в панському дворі забули про Самка з Марком, а вони самі вирішили не йти, поки їм ще не нагадають. Та й сліпа казала, щоб вони не йшли, бо вона побалакала з Григором, і той пообіцяв щось надумати. Але Григор, прийшовши ховати Галю, не казав ще нічого, а тільки мовчки придивлявся до бурсаків.

Викопали яму край берега на шпилі, без жодних слів спустили труну і почали закидати землею.

Старий музика сидів і дивився байдужо, але коли тільки впала й загуркотіла перша грудка землі, вдарившись об труну, він раптом скрикнув, кинувся до ями, впав біля неї і тяжко заридав, підкидаючись усім тілом, наче його била пропасниця.

– Це для нього буде легше, – сказав Григор. – А то вже я боявся, що він стеряється.

Коли засипали яму, всі пішли далі, щоб не заважати старому виплакати своє горе.

– Фініта!.. Закопали... Мов не було нещасної рабині, – промовив Григор, сівши неподалеку від берега під кущем.

Посідали всі, крім млинаря, що пішов до свого двору. Сиділи всі мовчки.

– Оцих сумних похорон я ніколи не забуду, – сказала Дося.

– Пора б нам звикнути. Це не перші й не останні, – промовила Орина. – Виходить, що такі зацьковані й нещасні непотрібні самому Богові, коли піп одмовився ховати втоплену.

– Піп та Бог знають, що така смерть є збиток панам на душі, – сказав посміхнувшись Григор. – Спасибі попові, що він одмовився, а то була б зіпсована краса похорон. Я хотів би, щоб і мене отак сховали.

– Над річкою, на березі крутому, опівночі, під співи солов’їв, раби засмучені рабиню поховали... – наче віршуючи, промовив Григор.

«Ось він який, оцей Григор, – подумав Самко. – Розуму в нього, коли б не більше, як у ректора в Братському. А тільки де він ото набув розуму?»

– Ну, годі, край! Залишімо всіх мертвих, а поміркуємо над живими. Уже спати ніколи, встає від сну Аврора, – сказав Григор, позирнувши на ранішню зорю, що заблищала над лісом. – А вам, браття, наказано з’явитися сьогодні до пансь-кого двору? – запитав бурсаків.

– Та щось таке хочуть з нами поробити, – одповів Самко. – Нам не хотілося накоїти лиха млинареві, а то б ми давно п’ятами накивали.

– Е, ні, брати! Тікати звідціль не так легко. Навкруги болота. Є простий шлях, але на перевозі не пройдете, бо впіймають об’їжчики-псарі, а йти лісами – то пропасти голодом, – попередив Григор.

– Впіймають нас то так, а чи вдержать? Так, Марку? Га?