Розділ «Страшна левада»

– А вже ж, брати, вам доведеться побути за вчених ворожбитів, – умовляв Григор. – Не думайте, що пан такий вже занадто мудрий. Він із примхами, упертий, коверзливий, пишається своїм великим панським словом. А обдурити його, як плюнути, коли казати оте, що йому довподоби. Він вірить у Бога і в різне чортовиння. Коли він закинув у льох людей, після того їздив до Києва радитись до якогось дуже святого ченця, а той порадив не випускати людей з льохів; сказав панові, що коли вийдуть з льохів в’язні, тоді вже панові не жити. Пан повірив і після того закував людей у такі ланцюги, що як їх і розбити... Отже, ви, брати, не одмовляйтеся поворожити панові, – казав Григор. – Віщуйте йому про його перемогу над ворогами, особливо над найбільшим його ворогом, бо в нього є такий ворог.

І далі Григор розповів бурсакам про пана, що він не так давно був біля самої цариці, мав пошану, але набув собі великого дуже ворога, такого, що навіть і тепер боїться згадати його прізвище, бо через нього він втратив ласку цариці. А оце він з нудьги їздив по чужих краях, подорожував і возив із собою його, Григора, та старого музику, Яська.

– Річ неважка пророкувати та волхвувати, побільше туману в слові й усе, – радив Григор. – Коли напророкуєте йому добра, то він вас і ослобонить. Тоді підете собі, куди надумали.

– Та треба щось таке надумати, щоб збрехати, – погодився Самко. До речі, ми знаємо, як звуться оті зорі.

– От і гаразд, коли гаразд, – зрадів Григор.

Коли почало світати надворі, Орина й Дося пішли до хати, а Григор та бурсаки лишилися на Страшній леваді, ждучи старого музику, що був на могилі дочки.