Розділ «Борисова шлюбна справа»

Прийшов Борис і сказав панові, що зараз прибуде карета.

– Щоб ти мені піймав лихого пса Яська та взяв його на ланцюга, – наказав князь Борисові. – Ще не забудь, щоб усипали різок Петруні та оцим шкарбунам, – вказав він на дідків-прислужників, – по двадцять п’ять, а Григорові – півсотні за те, що вони злякалися дурня Яська.

– Дякую своєму ясному князеві за науку, – промовив покірливо, уклонившись князеві, Петруня.

Уклонилися й дідки-прислужники.

– Сто тридцять разів рівно буде в мене отакої науки! – сказав жартливо Григор.

– Блазень! – посміхнувся князь з Григора. – Нехай знавці простують собі, куди схочуть, – сказав він Борисові.

– Насмілюся сказати, ваша ясність... – почав був Борис.

– Ти знову про знавців? – перебив незадоволено князь.

– Ні, ваша ясність, проситиму вашої ласки для себе. Вас учора я просив і ви сказали слово... звеліли нагадати вам, – казав, уклоняючись, Борис.

– Коли я сказав, то повинно так бути. Чого тобі саме? – запитав князь.

– Хотів я одружитися та... – недоказав Борис і замовк.

– Вона не йде? Не хоче? Примусимо її, – сказав твердо князь.

– Ні, ваша ясність, ні... Прошу вашої ласки дати наказа на папірцеві, щоб у дворі спарували нас без ґвалту, – прохав Борис.

– Ось воно що? Упіймати хочеш рибку? Чия ж вона така цяця й непокірна? – зацікавився князь.

– Вона млинарева дочка нерідна.

– А, це ось тут? Піди її поклич, – звелів князь Григорові.

– Я слухаю... Я вмить... – промовив стурбовано Григор і, пробігаючи біля столу, зачепив ліктем пляшку.

– Мов з ланцюга зірвався! – буркнув князь услід Григорові. – А ти чого стоїш? Пиши наказа до Фрика, – звелів Борисові. – Побачимо, який у тебе смак, яку обрав собі за дружину. Ти в мене заслужив найкращої. Нехай би глянули на нас оті чужинці, що звуться лихими феодалами, вони б побачили, як ми шануємо своїх рабів достойних! – звернувшись до гостей, промовив князь.

– А так, щирий раб достойний нагороди, а лукавий – кари, – погодився гість.