Надвечір дістались бурсаки до лісу під горою, натрапили на дорогу і пішли. А коли вже почало смеркати, вони опинилися на горі біля вітряка, оточеного високим та густим житом.
Порішили заночувати біля млина, бо збиралися хмари на дощ. А до того ще була думка знайти якесь житло, щоб купити хліба, бо вже спорожніли сакви.
Не встигли хлопці ще лягти під млином, як знявся вітер, а за ним і дощ, та ще краплистий. Загримів грім, заблискала блискавка. Довелося ховатися на млиновому ґанку. Невеликий ґанок, тільки двом сісти. Сів Марко на порозі, обіперся спиною; щось хруснуло в середині, двері одчинилися раптом, і Марко опинився в млині, задравши догори ноги.
– Вернигора з тебе справжній. Зломив людям засув, – сказав Самко. – А втім хоч є де переночувати, – додав він, уходячи в середину млина.
Намацавши порожнє місце біля скриньки, куди сиплеться з-під каменя борошно, бурсаки полягали долі. Хоч і дме в щілини та байдуже, добре, що дощ не мочить. Та до того ще й безпечно спати: ніхто вночі не прийде до млина, а коли хто прийде, то не одчинить, бо підпер Самко двері Марковою патерицею.
Тільки що почав було Марко хропти, як почув Самко, що підбіг хтось до млина. Штовхнув він Марка під бік та прошепотів йому на вухо: «Ляж, Марку, боком, щоб не хріп». Марко послухав і ліг на бік. А Самко підвівся помалу та почав прислухатися. Балакали двоє, мабуть, ховалися від дощу.
– Страшно отут біля млина, – промовив жіночий голос.
– Та чого нам тепер боятися, коли однаково пропадати, – почувся сумний чоловічий голос.
– Ну, ну, Антоне, доказуй, що тобі казав пан? – запитав жіночий голос.
– Що ж він казав... Нічого доброго не сказав... Що всім людям, оте й мені сказав... Забувайте, каже, про дурну волю... Буде не так усе, як вам схочеться, а як мені забажається, – сумно бубонів чоловічий голос.
– Ну, а про шлюб? – запитав нетерпляче жіночий.
– Та й про шлюб таке саме... Уже пан казав Свиридові, коли той думав побратися з Явдохою, що, мовляв, одружу тебе не з тією, яку ти собі обрав, а з якою сам схочу... Таке казав і Явтухові, і Петрові, – перелічував сумний Антін.
– Ну, а тобі що казав? – ще нетерплячіше запитав жіночий голос.
– Мені?.. – Та й мені таке ж... – одповів з притиском Антін.
– Ой, ненечко! – наче простогнав жіночий голос – Що ж нам тепер діяти в світі божому?
– Що ж діяти? Нічого діяти!.. Піти б світ за очі, та нікуди тепер... Повернувся здалеку дядько Мартин, він десь козакував. Так він каже, що тепер уже годі чогось ждати. Тепер, каже, що пани схочуть, те й робитимуть з нами... – розповідав Антін.
Вони замовкли, зітхаючи сумно.
Хотів Самко вже лягати. Нехай собі, мовляв, зітхають люди. Коли почув тупання кінських ніг. Ось пирснув кінь.
– Кажеш, вони йшли сюди нагору? – запитав грубий голос.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Незвичайні пригоди бурсаків» автора Товстоніс В.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Пригода у вітряку“ на сторінці 1. Приємного читання.