Кліпнув очима Самко, йому здалося, що він тільки на хвилину заплющив очі, і сидить він так, як сидів. А сучий Марко прихилився до купи сушника та й хропе. Коли ж це він устиг заснути? Але чиї ж ото руки ворушать вогонь та підкладають хмиз?..
Повернув Самко очима в бік і остовпів сидячи, боячись і поворухнутись. Заплющив швидше очі. Чує, що не спить, та й який там воно вже сон, коли хтось такий сидить коло вогню. Не встиг роздивитися гаразд, а треба ж роздивитися, та обережно, щоб знати хоч, що воно. Може, яка нечисть? Так нащо б їй ото підкладати хмиз?
І, сидячи нерухомо, Самко почав напружувати вії, щоб зовсім не розплющити очі, а тільки подивитися крізь щонайменшу щілину вій. Почав дивитися. Так, сидить людина, огрядний чолов’яга, в нього руді борода й вуса, такі руді, мов жар, рівний тонкий ніс, а очі веселі, посміхаються хитро; зодягнутий він у кунтуш, на голові невеликий сукняний бриль, а ото що в нього за плечима? Рушниця. Та й біля пояса широкий ніж у піхвах та ще й пістоль. Хто ж він такий? Де він узявся? Як він опинився отут?
– А годі, хлопче, в піжмурки грати, – промовив рудий і посміхнувся в бороду.
Розплющив Самко очі, дивиться на того, і щось не дуже страшний здається він йому.
– Злякався, хлопче? – запитав рудий і знову посміхнувся. – Я думав, хто воно отут бухнув з пістоля?
– Не так злякався, як здивувався, – одповів сміливо Самко. – Я ж мов зовсім не спав, аж воно отаке?
– Спав, та ще й добре спав, хоч і сидячи. Я встиг принаймні розпалити вогнище, що вже було погасло, та вже й дві люльки випалив, – запевнив його рудий, набиваючи люльку. – Отоді, хлопче, найбільше й спати хочеться, коли неможна. Отакі з вас будуть запорожці. Та нічого, вилюднієте між людьми. А волю та бурхливу пригоду можна не тільки в Січі знайти, – додав він поважно.
Аж здригнув Самко, почувши, що він знає про те, куди вони йдуть.
– Не дивуйся, я не характерник. То все дурощі плещуть про чарівників та характерників. Я чув, як ти балакав з отим, – указав він на сплячого Марка.
Заспокоївся Самко, а то вже було злякався.
– Ну, ще встигнемо колись побалакати, буди лиш свого товариша та підете зо мною, – сказав рудий, мов байдужим голосом, а разом і твердим, таким, що треба слухати й коритися.
Будити Марка! Наче це така легка штука. А треба ж будити.
– Уставай, Марко. Чуєш, Марку? – кричав Самко, нахилившись біля нього, але даремно, бо той міцно спав.
– Ось як треба отаких будити! – промовив хтось такий злісним, крізь зуби голосом.
Не встиг Самко роздивитися, хто воно, як побачив, що якийсь другий чоловік, теж озброєний, нахилився швидко до вогню, вхопив головешку з вогнем на кінці і штурхнув Марка під підборіддя.
– Ти сказився!.. Вони не оті!.. – гримонув на того рудий, вирвав у нього з руки головешку і жбурнув набік.
Саме в ту мить Самко кинувся до свого пістоля, готовий боронити Марка, не зважаючи на двох озброєних, але рудий швидше від нього нахилився і схопив того пістоля.
– Покинь, хлопче, то він помилився, – сказав рудий Самкові. – А з хлопця будуть люди, – звернувся він до того лютого чоловіка, що припік Марка.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Незвичайні пригоди бурсаків» автора Товстоніс В.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вороги, чи хто вони?..“ на сторінці 1. Приємного читання.