Розділ «Непокірна»

– Чи є на тому світі рай, чи нема, а тут він є. Та й добре ж, князю, нам – володарям! – вигукував задоволено гість, позираючи ласо на живий квітник дівчат, що після танку посідали знову на килимах.

– У праотця Адама була одна Єва, а ми їх маємо, скільки душа забажає, – сказав князь.

Пани-гості зареготали.

– Нехай лиш охорона йде до замку, – наказав князь Борисові.

Борис підійшов до одного з охоронників, сказав йому щось, той махнув головою до всіх озброєних, і вони враз зникли за альтанкою.

– Я не подобаю, коли є зайві очі, – сказав пан гостям, коли пішли охоронники. – Ось маєте, аж двадцять дві Єви. А коли схочете спочити, то котрась із них почеше на сон п’яти.

– Ха-ха-ха! Почешуть п’яти? – перепитав гість без вусів. – Отож люблю! Інакше й не засну! – додав він, вибираючи очима якусь з дівчат. – Ану-бо ти, біленька, гоп сюди! – ударив себе по коліні. – Ти, шляхтяночко... ти ж! – указав він на невеличку на зріст, біляву дівчину в шляхетському вбранні.

Дівчина підвелася й зупинилася, дивлячись сумно долі.

– Ну!.. – промовив крізь зуби незадоволено князь.

Іваниха смикнула дівчину за полу і з ласкавим виглядом на обличчі просичала грізно до дівчини:

– Іди ж, сучко, іди!

Дівчина затремтіла, зблідла і підійшла до пана-гостя, а він потягнув її до себе і посадовив на коліна.

– Чого ж тремтиш, зозулечко? Не звикла ще? – запитав.

– Вони в мене, мов голубки. Я за хворобою не займаю їх, а для гостей у мене все, – сказав князь. – А де ж отой... Ясько? Чому його нема? – запитав він.

– Яськові трапилося велике лихо: дочка його втопилася, – сказав Григор, дивлячись пильно на князя. – Він отут неподалеку, на страшній леваді, мабуть, плаче.

– Плаче? Г-м!.. Жаль, жаль!.. – промовив співчутливо князь. – Це є в мене такий надзвичайний музика, вже старий, а грає напрочуд. Зугарний на вигадки такий, що й мертвого розважить. Ану, Петруню, піди його знайди, нехай потішить панів гостей, а потім уже нехай собі плаче, скільки схоче.

Петруня пішов.

– А ще ж ви, ваша ясність, наказували, щоб з’явилися чарівники-волхви, що знаються на зорях, – нагадав князеві Григор.

– На зорях?.. Чарівники? А, згадав. Цікава річ. Зараз веди їх сюди.