Не можу заспокоїтись. Учора був мій день народження. Я залишилася без вітання. Принаймні, такого як хотілося.
Охайність була головною рисою цього чоловіка. Ота, яка визначалася ретельно випраною і випрасуваною грубою картатою сорочкою, доглянутими нігтями та чистотою у квартирі, вона, наче цінна порода, своїм початком зникала всередині, у надрах і сиділа там міцно й звично. Отже, відповість. І привітає хоча б зараз та хоч якось.
Ти сама визначила мою непридатність для багатьох речей, які, здавалося, не мали б залежати від здатності людини ходити. Тому пробач, не можу нічим допомогти.
Це було одним з її ж постулатів — у житті людина повинна отримувати по заслугах. Щоправда, зазвичай справедливе положення поширювалося чомусь переважно на інших, особливо, якщо йшлося про недоотримання. Зараз синдром принцеси мовчав. А відчуття, що пора нарешті застосувати цей принцип сповна до себе, ставало дедалі гнітючішим. За усе потрібно платити. Перефразувавши його у таке делікатніше формулювання, Ірина торкнулася клавіш.
Пробач мені. Я поводилася негідно. Самій неприємно, коли згадаю. Винні вади мого характеру. І перенесений стрес. Будь ласка, не ображайся.
Більшого, поза всяке бажання, вона зробити не могла. Чорти... От якби цей лист залишився без відповіді, а завтра зранку чоловік написав би як раніше, наче нічого й не сталося. Запропонував телефоном каву... Адже це був і його куток. А отже, холодно і самотньо зараз не лише їй. Потрібно небагато — втамувати образу і зробити крок назустріч. Один маленький крок. І теплі стіни виростуть самі. Наново. На тому самому місці. Тоді летілося б як на крилах і всі проблеми розв'язувалися б зовсім інакше. І не було б ніякої порожнечі без обріїв...
Квадратик моргнув без затримки. А може, для такого не треба чекати до ранку?..
Вибачення зайві, адже ти поводилася цілком ввічливо. А ображатися на когось за світогляд узагалі безглуздо.
Їй по-простому відсікали шлях для подальшої можливості продовження чи й зміни стосунків. Гаразд, вона переживе і це. Вона взагалі усе зможе, усе зуміє пережити. Наперекір цілому світові. Не кажучи вже про якогось інваліда із завищеною самооцінкою.
XXXVIII
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гра у три руки» автора Волков О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „XXXVII“ на сторінці 4. Приємного читання.