Розділ «XXIV»

— А що, шефа сьогодні не буде? — запитала економістка.

— Він мене взагалі-то не попереджував, — здивувалась у відповідь Ірина. — Може, якісь особисті справи вирішує... термінові. Якщо не віддзвонить до кінця робочого дня — чекаємо до завтра.

Навколо тільки перезирнулися. Подібного начальник ніколи собі не дозволяв. Народ поступово розходивсь, і залишатись у порожньому офісі вона не захотіла. Куди тепер? Запитання не гірше від отого вранішнього. Один до одного. Додому, куди ж іще.

А потім напросилося ще одне — взагалі цікаве. Момент останнього споживання їжі згадувала довго. Зрештою махнула рукою і зателефонувала до Альбіни.

— Привіт, стара!

У подруги відняло мову, а потім...

— У тебе що, дах знесло? Перепрацювалась? А ти сильно молодша? За якими параметрами, цікаво?

— Чого пінишся? — не зрозуміла Ірина. — Я так, з приколом. Ну, чоловіки ж завжди вітаються «здоров, старий!». І нормально...

— А я що тобі — мужик? Ну ти мене іноді вбиваєш. Якщо сама звикла під мужика «косити», то гадаєш, усі так?

— Справді, я така, — верзла Ірина. — І що, погано? А ти знаєш узагалі, чому я телефоную? От хотіла зараз узяти банку ікри, коньяк, риби червоної і завалитися до тебе.

— Та-а-ак?.. — здивувалася подруга, коригуючи інтонації. — А чого це раптом? Я гадала, ти вже зовсім забула про мене! Давай. Ще не вечеряла. Так, а може...

— Ні, не може! — різко перебила Ірина. — Скликати твоїх низькопородних жеребців нема жодної потреби. Тільки власними силами.

Ночувати вдома самій справді не хотілося: ще не вляглася тривога. А розслабитись ой як потрібно! Вони добряче присядуть, а потім... не вижене ж її п'яну подруга за кермо! «Кашкай» вирулив на кільце і, повернувши кілька разів, під'їхав до гіпермаркету. І лише при вигляді грандіозної споруди спала недоречна думка. У цьому місці була ймовірність зустрітися з людиною, яка... яка, власне, нічого поганого не зробила. Просто не виправдала надій. Не спромоглася на вчинок у критичній ситуації. Виявилася таким самим членом з яйцями, які у достатній масі повзали навколо. То які можуть бути комплекси? Чому не відвантажити людині зневагу, на яку вона заслуговує, якщо станеться випадкова зустріч?

Коли вагання припинилися, перелаштовуватись у крайній ряд було вже пізно. Гаразд, скупимося в іншому місці. Але за кілька кварталів «Кашкай» таки взяв уліво. Чорт забирай, вона роками користувалася послугами гіпермаркета! Чого тепер мучитися такою хрінотінню?! Дурня...

Гамуючи роздратування, Ірина рулила дворами попри дев'ятиповерхівки, щоби не робити зайвих об'їздів. От же ж клята впертість! Нога торкнулася педалі гальма, пропускаючи зустрічну на незручному повороті, й очі несподівано вихопили те, що аж ніяк не чекали зараз побачити. Думки про цю людину вже відступили на задній план, і ось...

Здоровечий «Міцубісі» Дробота стояв, припаркований носом до огорожі, серед зграйки інших машин під будинком. Люди поверталися з роботи, паркувались і від'їжджали нові машини, а ця, здавалося, не характерна нічим особливим, була тут не на місці. Долоні спітніли, і кермо покрутилося знову не туди, куди планувала. Паркувальний майданчик значно меншого двору на пагорбі виявився зручним місцем. «Кашкай» втиснувся між роздовбаною «копійкою» та новеньким «шевроле» і застиг.

Мамо, не горюй...

Довго кусати губи не належало до її вад. На табло мобільника відкрила список останніх дзвінків — «Д.В.В.» Саме такою абревіатурою позначений шеф. Пальці рішуче натиснули кнопку. Поза зоною, як і раніше. Чорти... Вона биту годину просиділа нерухомо. Позиція давала непоганий огляд згори. Там постійно точився рух, але більша частина шефового джипа увесь час залишалася відкритою. Альбіна телефонувала чотири рази. На п'ятий Ірина не витримала:

— Пробач, дорогенька, сьогодні у тебе не буде ікри. Я задзвоню пізніше.

Інтонації, з якими вона це промовляла, завжди опускали співрозмовника до рівня плінтуса як мінімум. У неї намалювалися справи — як завжди несподівані й украй важливі, порівняно з якими решта — мурашиний шурхіт. Цього разу справді так і було, проте подруга не відчула важливості моменту.