Розділ «Двадцяті роки»

– Зате ти воював проти нас, – не вгавав Скавронек.

– А ти проти нас.

Адам злісно подивився на свого колишнього командира і, криво усміхнувшись, впевнено сказав:

– Драп ніколи не стане війтом!

– Це тільки твоє бажання, – відказав Засмужний і, повернувшись, попрямував до своїх, українців.

Невдовзі їх почали запрошувати всередину. Хоч поляки-кандидати на війта і спробували пройти першими, викликали за списком, принцип формування якого залишався невідомим. Теодора Засмужного викликали першим, чому здивувався він сам, не кажучи вже про Адама Скавронека, який просто не знаходив собі місця.

У приміщенні, куди запросили Теодора, він побачив двох літніх чоловіків. Один сидів за масивним дубовим столом. Над ним – із розпростертими крилами коронований білий орел. Другий чоловік примостився за меншим столом осторонь. Перед ним – стосами лежали папки з паперами.

– Теодор Засмужний. 40 років. Віросповідування східного обряду. Селянин Кам’янки Лісної. Пропонується на війта церковною громадою, – не підводячись говорив канцелярист.

– Чи пан розмовляє польською? – поцікавився головний.

Як виявилося, це був повітовий староста.

– Так, вільно розмовляю, – підтвердив Теодор.

– Ще?

– Німецькою.

– Добре. Де воювали?

Засмужний пояснив. Звістку про те, що майбутній війт Польської держави воював проти цієї-таки держави, присутні зустріли не вельми схвально.

– Як ви туди потрапили? – допитувався староста.

– Мобілізували, – відповів Теодор.

Його відповідь, незалежна позиція і цілковита байдужість перед тим, що можуть не затвердити, з одного боку, не сподобалися присутнім, з іншого – імпонували їм.

– Вам відомі ваші обов’язки? – вирішив змінити тему розмови поляк.

– У загальних рисах, – відповів Засмужний.