Розділ «Двадцяті роки»

Він обернувся до принишклих хлопців і закінчив:

– Марш на бричку! Сьогодні додому вас завезу.

Перспектива бути підвезеними розлюченим татом зовсім не радувала малих Засмужних, але вибору не було. Похнюплені, вони покинули кімнату, не забувши попрощатися з вчителем.

Батько на деякий час затримався. Двоюрідні брати сиділи на бричці мовчазні. Особливо нервував Михайло. Сьогодні з самого ранку тато поїхав до самої Жовкви на базар, щоб і собі щось купити, і синові до школи. Якесь відчуття підказувало малому, що цього разу покупки йому не дістануться. Найближче майбутнє уявлялося йому у невиразному світлі.

Батько покинув приміщення школи, мовчки сів на бричку, взяв віжки.

– Но! – підігнав він двох відгодованих коней.

Звиклі до послуху, коні легким бігом рушили додому.

Оце «Но!» виявилося єдиним словом за всю дорогу. Батько мовчав на передньому сидінні, хлопці зачаїлися позаду. І вже не такою чудовою для них здавалася природа, і чомусь одразу перехотілося йти на давно очікувану рибалку.

Щоб не нариватися і бути подалі від неприємностей, Дмитро, як тільки бричка заїхала на подвір’я, зіскочив з неї і, кинувши на ходу «Дякую!», через город побіг додому. Михайло залишився сам.

Під хатою на призьбі сидів Юрій Засмужний. Роки вимушеної бездіяльності дуже змінили його. Він мучився тим, що став важким тягарем для брата і його родини, але на його нарікання ніхто не звертав жодної уваги: Юрія тут дійсно любили, а малий Михайлик буквально не відходив від хрещеного, іноді ховаючись від батькового гніву.

Ось і зараз він зіскочив з брички і побіг до дядька.

З хати вийшла мама.

– Як з’їздив? – запитала вона чоловіка.

– Добре, – відповів Теодор. – Купив усе, що хотів.

– Всім?

– Та всім. Тільки тепер вже шкодую про це.

Батько скоса подивився на сина, від чого тому стало знову незатишно.

– А що сталося? – занепокоїлася Пелагея.

Вона відчула, що її дитина знову щось натворила, і захвилювалася. Хоч чоловік ніколи і не піднімав руку на сина, його нотації діяли не менш ефективно.

– Потім скажу. Давай нам їсти. Ми зголодніли. А то потім всі будемо мати багато роботи.