Розділ «1919»

– Пішли!

У його супроводі Теодор піднявся на другий поверх, хорунжий показав на високі двері, і Засмужний зайшов всередину. Хорунжий залишився за дверима.

У великій кімнаті Теодор побачив двох чоловіків. Генерал-четар Мирон Тарнавський виявився міцної статури чоловіком років під п’ятдесят. Його скроні вже рясно посріблила сивина. Інший мав відзнаки отамана і був дещо молодший. Всю праву щоку спотворив вертикальний шрам. Теодор мимоволі зіщулився – він знав, що такі відмітки залишає після себе шабля.

Генерал звів на прибулого стомлені червоні від недосипання впалі очі.

– Послання з вами? – запитав генерал без усілякого вступу.

Замість відповіді Засмужний відкрив польовий планшет і, ступивши два кроки вперед, подав пакет. Тарнавський нервово розламав сургуч, кинув на стіл непотрібний конверт і заглибився у читання.

Теодор Засмужний терпляче чекав.

– Ви знайомі з ситуацією у місті? – запитав, закінчивши читання, генерал.

– Так точно, – відповів той. – Надивився дорогою сюди.

– Ось вам відповідь на цей запит, десятнику. А втім, і це не факт.

Тарнавський акуратно склав папірець вдвоє і поклав на край стола до стосу інших паперів.

– Передайте своєму командирові, що його запит буде ретельно вивчено, – говорив генерал. – І я на нього дам відповідь обов’язково. Вам є де зупинитися у Вінниці?

– Знайду, пане генерал.

– Тифу не боїтесь?

– Ні.

– Чому?

Теодор пояснив.

– Що ж, це добре. Ідіть!

– Слухаюсь! – віддав честь Теодор і вже збирався покинути кімнату, як отаман, що весь час мовчав, зупинив його:

– Десятнику, зупиніться!