TextBook Командувач показав на Теодора.
– Залишіться, будь ласка!
Сотники один за одним покидали кімнату, і Теодор залишився сам перед двома командирами.
– Мені ваше обличчя знайоме, – звернувся до нього Головінський. – Де я міг вас бачити?
– Рік тому, в Раві-Руській, коли ви роззброювали ешелон з німецькими відпускниками, – відповів Теодор.
– Так, пам’ятаю. А де були ви?
– В оточенні.
– Тоді там стояли жандарми.
– А тоді я і служив в державній жандармерії.
– Як ваше прізвище?
– Засмужний.
– Знайоме. Десь його чув, але згадати не можу. Але я не про це. Сідайте, десятнику, – запропонував Головінський і, коли Теодор сів на запропонований стілець, продовжив: – Ви говорили, що знайомі з тифом. Хворіли?
– Так.
– Де?
– У Талергофі.
Присутні знову перезирнулися.
– Сиділи як москвофіл? – запитав інший.
– Так сказали.
Юліан Головінський прикусив нижню губу, підкрутив вуса. Це траплялося завжди, коли він приймав якесь рішення.
– Пане десятнику! – врешті сказав він. – Ви маєте кому передати командування сотні?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Настане день, закінчиться війна...» автора Лущик П.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „1919“ на сторінці 5. Приємного читання.