Розділ «12»

— Вона про це нічого не сказала.

— І ви, Оксано, купили, не міряючи?

— Ні, не міряла.

— Чому?

— По-перше, у перукарні було незручно, а по-друге, підійшла моя черга і майстер запросив у крісло. Глянула, бачу — мій номер… Годиться!

— І скільки заплатили?

— Сто тридцять! — спантеличено відповіла дівчина. — Слово честі! Я не обдурила Наталку! Копійка в копієчку. Та й як ви могли подумати на мене таке, Дмитре Івановичу? Або ви мене не знаєте?! — уже обурюючись, вигукнула вона. — Звичайно, дорого, але я стільки ж заплатила…

— Заспокойтеся, Оксаночко, я ні в чому вас не підозрюю… Не в цім справа.

Подружка переглянулася з Наталкою, але та ледь помітно розвела руками, показуючи усім своїм виглядом, що сама нічого не знає.

— А гроші у вас були з собою? Адже сума не мала.

— Я їх два місяці носила в кишені, щоб нагоду не прогавити. Боже, я так зраділа! А що вийшло: тій тітці великі, а мені малі. І номер мій, а тісні, муляють. Інакше я їх Наталці не віддала б!..

— Жінка, що продавала чобітки, теж робила зачіску?

— Ні, вона чекала до манікюрниці, але не дочекалася. Раптом спохопилася, що не має більше часу, і побігла.

— Так, так… — задумливо протяг полковник. — Розкажіть, Оксано, який у неї був вигляд. Спробуйте пригадати, — попросив він. — І скажіть, чи не знайомий вам молодий чоловік на ім’я Антон? Антон Іванович Журавель…