Розділ «ШЛЯХЕТНЕ ГНIЗДО»

…Бiля кузнi пролетiв кажан, завив Сiрко на цепу. I було в головi далеке, i село було не село.

…Так пiсля вибухiв. А в маленькiй хатi – є ще й мала – жiнки незадоволенi.

– Глядiть, i завтра щось сполкомщики загадають везти.

Друга:

– На заможних завжди вiдбутки бiльш було.

Третя:

– I чорт з цим заможництвом. Не хочу жити тут. Покину – i бiльш нiчого. Пiду краще наймусь десь.

I каже Параска, жiнка дєдушчиного сина, того, що загинув:

– Господи, що ти кажеш, Дунько!

I йде Параска в кошару, утирає запаскою сльози й почуває, що вже щось не вернеться – не тiльки чоловiк; що вже чогось немає, хоч i є ще в бабушки ключi, а в скринях пiд замком солодощi, цукерки для гостей. Та не буде вже тепер гостей тих.

Над селом мiсяць, над селом голубi голуби. Не свiтло на душi – щось минає, щось не вернеться.

Бабушка прокидається, ледве засiрiє. В її кiмнатi горить бiля iкони лампадка – Божа Матiр iз Сином. В другiй кiмнатi хтось важко кахикає. Бабушка молиться:

– Божа Мати! Та коли ж ти одженеш цю нечисту бiльшовицьку силу?

Та нема злоби в її словах, її злоба в минулому i крихкотiла, як сама бабушка.

В кiмнатi розвидняється. Бабушка молиться:

– Богородице Дiво, радуйся.

Але згадує, що вже пора корови виганяти, i кличе:

– Ану-бо, хлопцi, вставайте! Вже нерано.

I знову:

– Богородице Дiво, радуйся…