TextBook На тачанцi Марiя й Вадим. За ними верхи Зиммель.
Стояв голий чорнозем, i без кiнця степ. Праворуч летiли гори. Марiя задумалась. I Вадим задумався. Збоку гарцював у бурцi Зиммель. Марiя дивилась на гори.
А потiм сказала:
– Ах, Вадиме, як я не люблю Зиммеля.
– I я не люблю.
Вона:
– Це символ всефедеративного мiщанства.
– Так.
Вадим часто кашляв. Марiя з болем дивилась на нього.
Бiгли дороги – чорнi, степовi. Маячiло кволе сонце.
…Пiд’їхав Зиммель i несподiвано заговорив:
– Ех, товаришi! Все-таки люблю вiльну волю. Я, знаєте, родився на Кавказi – може, тому люблю. Мiй батько кубанець, а мати грузинка. А в нас тут усе вiльне. От слухайте: лезгiн, грузин, калмик, туркмен, осетин. Чуєте, як гостро, як вiльно звучить усе це? Це мешканцi буйної Колхiди. А Шамiль? Яке буйство в цiм словi!
Вадим сухо сказав:
– Кажiть далi: чеченцi, кабардинцi. А про Шамiля можна сказати, що вiн царський пайок одержував. А взагалi – скучно. Ви трiшки вiдстали вiд життя.
Зиммель, ображений, вiд’їхав.
Марiя – iронiя. Кинула:
– Ну от тобi. Теж жертва романтики. Вiн же комерсант, п’яниця й картьожник.
Вадим:
– Просто – не та романтика.
Гiрський чингал упав лезом на серце. Грубо кинула:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сині етюди » автора Хвильовий Микола на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ШЛЯХЕТНЕ ГНIЗДО“ на сторінці 17. Приємного читання.